ПРОЕКТ КОНСТИТУЦИИ УКРАИНЫ ДЛЯ ОБСУЖДЕНИЯ

Гостьех: "легитимность – это согласие народа (избирателей) с признанием избранных или назначенным органов представительной власти".

Мухин Ю.И.: "легитимность - согласие людей подчиняться данной власти".
___________________________________________________

Формула: "легитимность – это согласие народа (избирателей) с признанием избранных или назначенным органов представительной власти" - означает, в-общем-то, по-пилпулистски несколько косноязычное выражение такой же, по сути, только, пожалуй что, предельно правильно сформулированной формулы: "легитимность - согласие людей подчиняться данной власти". Последний вариант более краток, но его суть и точность соответствия реальной действительности от этого нисколько не пострадали.

И в самом деле, легитимной является любая власть, которой люди подчиняются: народ подчиняется своему правительству - значит, данное правительство легитимно. И, по факту, не имеет реального значения, под преимущественным воздействием какого именно фактора подчиняются люди - кнута или пряника.

Отсюда: тюремная власть вполне легитимна по отношению к заключенным тюрьмы; так же легитимна нынешняя российская власть; так же легитимна нынешняя власть "хунты" на Украине, а до нее была легитимна власть Януковича. Легитимна была власть немецкого оккупационного режима в годы ВОВ, так же, как и власть нынешнего оккупационного режима в России. Т.е. любая власть легитимна - пока она у власти. Это очень естественно и вполне понятно.

И этого фактического положения вещей невозможно изменить никакими законами, никакими договорами. А если бы можно было все дела устраивать с помощью юридически правильно состряпанных договоров, то зачем, спрашивается, Путину понадобилось разоружать Россию, разорять ее экономику? Заключили бы, сколько надо, "правильных" договоров, и все дела. А ракеты - пусть на всякий пожарный случай катаются по рельсам. Деньги на их производство все равно уже потрачены, затраты на обслуживание, пожалуй, не выше, чем на уничтожение. В том-то и дело, что в основе любой легитимности, в конечном счете, лежит "ее величество" сила.

 

Есть выдающаяся книга: "Антироссийская подлость" - автор Ю. Мухин. На мой взгляд, при более благополучном стечении обстоятельств, одной этой книги должно было хватить, чтобы на митинги по всей стране вышли миллионные толпы народа - с этими книгами в руках, и с тем, чтобы этими книгами забросать, и похоронить под ними, всю эту распоясавшуюся от безнаказанности камарилью, которая "тихой сапой" легитимизировалась в России.

Вот с этим народом вполне можно было бы реализовать идею ВОИНР, которая сама по себе весьма неплоха. Точно также можно было бы реализовать и идею ЗОВ. Но тогда, пожалуй, и с нынешней подложной конституцией можно было бы неплохо все устроить. Но, к сожалению, в реальности такого народа нет.

Ведь кроме этой книги есть и немало других побудительных мотивов к подобному развитию событий. Но везде "тишь да гладь...". Это происходит, по всей видимости, оттого, что в современных условиях весьма и весьма существенную часть того понятия, которое считается силой, составляют информационно-пропагандистские технологии. У кого они выше тот и остается "на коне" - даже при весьма незначительной численности.

 
И по идее ЗОВ, и по идее ВОИНР основным "реализатором" этих идей должен быть "народ" - тот самый народ, который не моргнув глазом и не почесав затылок в свое время выбрал себе в президенты вполне очевидного алкаша. И этому-то народу доверить что-то там решать-обсуждать, а тем более, осуждать... - ???

 

 
Очень наивно ожидать, что под влиянием изменения объективных условий, может создаться положение, аналогичное "октябрьской" ситуации 1917 года - 5колонна этого вряд ли допустит. Да и в 1917 году, объективно рассуждая, Россию спасло чудо - то, что тогда во главе революции оказался Ленин, а когда Ленина не стало, ему на смену пришел Сталин. Это почти равнозначно, как если бы в стомиллионной лотерее дважды подряд выпал бы наивысший выигрыш. Больше на это рассчитывать не стоит - лимит подобных выигрышей, как я думаю, выбран Россией авансом на много столетий вперед.

Поэтому в конституции, по моему мнению, следует в обязательном порядке прописывать многоукладную экономику, и, в первую очередь, создание системы рыночной конкуренции, а также частнопредпринимательского сектора экономики - с безусловным и неукоснительным подавлением монополизма в этом секторе. Предприятия частнопредпринимательского сектора, мощность которых превысит некоторый определенный "уровень монополизма", должны в обязательном порядке либо разделяться на части, либо переводиться в государственный сектор экономики.

Основной смысл частнопредпринимательского сектора заключается в подготовке квалифицированных управленческих кадров, которые целесообразно затем использовать и для управления предприятиями государственного сектора экономики, а также в структурах госуправления. Система рыночной конкуренции, отбирающая "лучших из лучших" предпринимателей в предпринимательский класс, по качеству отбора вполне сопоставима с системами естественного отбора - в ней в достаточной мере исключен "фактор человеческой ошибки".

Подготовленный таким образом предпринимательский класс, как я думаю, смог бы достаточно успешно заменить Сталина, т.е. выполнять своего рода функции "коллективного Сталина". По-моему, это наиболее рациональный путь. Социализм прагматический, а не идеологический - во главе угла общественное благополучие, а не общественная собственность на средства производства. Форма собственности на средства производства выбирается из расчета достижения наибольшего общественного благополучия.

 

Ленин и Сталин смогли выправить поистине катастрофическое положение даже несмотря на то, что первоначально они пошли по неверному пути - ведь марксистское учение в реальности оказалось сионистским проектом. Совсем не случайно марксистские движения в разных странах оказались "облепленными" сионистами.

 

Что же касается семантических "разборок" слов и выражений, то это, как мне кажется, одно из любимейших занятий пилпулистов, прописанное, к тому же, и в инструкциях:

"Пусть (гои) ломают голову в поисках рациональных зерен в наших идеях, пусть ищут и находят в них то, чего там нет. Завтра мы дадим новую пищу их примитивным мозгам."    (КАТЕХИЗИС ЕВРЕЯ В СССР)

 

"Конституция выносится на референдум и принимается всем народом (ее принятие безусловно). Это будет Великой Победой демократии во всем мире."

Относительно этого лозунга есть авторитетный оппонент: http://www.ex.ua/5320001 приятного прослушивания.

 

Почему судейский корпус избирается пожизненно, а не сроком на 5 лет, как это было раньше? При вашем раскладе значительно уменьшается степень контроля судебной власти со стороны народа. На практике одиозного судью (или депутата) значительно проще не переизбрать на новый срок, чем отозвать. Как много отозванных депутатов вы знаете? Я ни одного. С судьями будет то-же самое. Поэтому судебная власть, как и законодательная, должна избираться народом.

 

 Друзья, добрый день!

Демократия закончивается там, где она упирается в Эксплуатацию!

Я многократно, в разных вариантах обращался в ВР, чтобы приняли к обсужденю пунт, суть которого следующая: эксплуатация человека человеком недопустима!Она возможна государством(в некоторых случаях) и семьей!

Профессионалы отредактируют. Думаю до этого не дойдет, никто не будет рассматривать!

Частная собственность не противоречит, до определенной меры. Тема эксплуатации принципиальна, а к какой идее ее прилепить уже не важно!

igordyevakov@mail.ru

 

Івасик Ю.М.
Проект Конституції України
від 05.08.2015 р.

Автор ПРОЕКТУ Конституції України
ІВАСИК Юрій Михайлович.
Тел. мобільний: +38-068-409-79-91
E-mаil: unka@i.ua
E-mаil: unka12@bk.ru
Посилання: https://www.facebook.com/profile.php?id=100003512679001
Посилання:

За основу взята Конституція України 1996 року зі змінами 2014 року. Враховані найкращі ідеї Конституцій 32 країн світу, 27 проектів різних авторів, критика і пропозиції громадян України, Коаліційна Угода Верховної Ради України від
21.11.2014 р.
За основу моделі самоврядування в Україні взята модель Польщі, Росії та Магдебургське право.

Проект Конституції України підготовлений 05.08.2015 р. відрізняється від проектів Конституції України, підготовлених раніше.

Проект Конституції України складається з розділів та статей:

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Преамбула

Розділ I. Загальні засади.
Стаття 1.1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 1.2. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стаття 1.3. Україна є народною республікою.
Стаття 1.4. Народна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на концептуальну, ідеологічну, президентську, законодавчу, виконавчу, судову та контрольну.
Стаття 1.5. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Стаття 1.6. Чинні міжнародні договори
Стаття 1.7. Державною мовою в Україні є українська мова.
Стаття 1.8. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації,
Стаття 1.9. Земля, її надра, атмосферне повітря
Стаття 1.10. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.
Стаття 1.11. Забезпечення екологічної безпеки
Стаття 1.12. Зовнішньополітична діяльність України
Стаття 1.13. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах
Стаття 1.14. Державними символами України

Розділ 2. Збройні сили і оборона України.
Стаття 2.1. Захист суверенітету і територіальної цілісності України
Стаття 2.2. Оборона України, захист її суверенітету
Стаття 2.3. Верховним Головнокомандуючим Збройних сил України є Президент України.
Стаття 2.4. Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.
Стаття 2.5. Рада національної безпеки і оборони України
Стаття 2.6. Територіальна оборона України
Стаття 2.7. Воєнний стан оголошується Президентом України
Стаття 2.8. Надзвичайний стан оголошується Президентом України
Стаття 2.9. Надзвичайна ситуація

Розділ 3. Основні права, свободи, обов’язки та заборони.
Стаття 3.1. Загальна Декларація прав людини інтегрована в юридичний порядок України.
Стаття 3.2. Кожна людина має право на вільний розвиток
Стаття 3.3. Громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом.
Стаття 3.4. В Україні існує єдине громадянство.
Стаття 3.5. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
Стаття 3.6. Кожен має право на повагу до його гідності.
Стаття 3.7. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Стаття 3.8. Кожному гарантується недоторканність житла.
Стаття 3.9. Кожному гарантується таємниця листування
Стаття 3.10. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя
Стаття 3.11. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України
Стаття 3.12. Кожному гарантується право на свободу думки і слова
Стаття 3.13. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Стаття 3.14. Громадяни України мають право на свободу об'єднання
Стаття 3.15. Забороняється створення і діяльність політичних партій
Стаття 3.16. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами
Стаття 3.17. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї
Стаття 3.18. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення
Стаття 3.19. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися
Стаття 3.20. Кожен має право на підприємницьку діяльність
Стаття 3.21. Кожен має право на працю
Стаття 3.22. Працюючі, мають право на страйк
Стаття 3.23. Кожний працюючий має право на відпочинок.
Стаття 3.24. Громадяни мають право на соціальний захист
Стаття 3.25. Кожен має право на житло.
Стаття 3.26. Держава створює умови
Стаття 3.27. Умови виділення землі під екологічно чистий родовий маєток
Стаття 3.28. Особа, яка порушила заборонене Конституцією України
Стаття 3.29. Кожен має право на достатній життєвий рівень
Стаття 3.30. Кожен має право на охорону здоров'я
Стаття 3.31. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля
Стаття 3.32. Кожен має право на сім'ю та повагу до сімейного життя.
Стаття 3.33. Гарантується право виховувати у дітей необхідний етичний код
Стаття 3.34. Кожен має право на освіту.
Стаття 3.35. Громадянам гарантується свобода
Стаття 3.36. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 3.37. Кожен має право на відшкодування
Стаття 3.38. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Стаття 3.39. Закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії
Стаття 3.40. Кожен має право на правову допомогу.
Стаття 3.41. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
Стаття 3.42. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності
Стаття 3.43. Особа вважається невинуватою
Стаття 3.44. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання
Стаття 3.45. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені
Стаття 3.46. Громадяни України мають право шанувати та зобов’язані захищати Україну.
Стаття 3.47. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду
Стаття 3.48. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори
Стаття 3.49. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України
Стаття 3.50. ЗАБОРОНЕНО в Україні

Розділ 4. Економіка.
Стаття 4.1. Грошовою одиницею України є гривня.
Стаття 4.2. Економіка України
Стаття 4.3. Торгівля є вільною.
Стаття 4.4. В Україні заборонено лихварство
Стаття 4.5. Розмір приватних банківських рахунків
Стаття 4.6. Національний банк України
Стаття 4.7. ОКЛАД – щомісячний фіксований розмір заробітної плати.
Стаття 4.8. Заробітна плата - це посадовий оклад + винагорода
Стаття 4.9. Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів
Стаття 4.10. Мінімальний заробітний оклад
Стаття 4.11. Місцеві бюджети є самостійними
Стаття 4.12. Державні кошти можуть витрачатися тільки за бюджетом
Стаття 4.13. Державна соціальна допомога надається Громадянину України
Стаття 4.14. Страхування повинно бути найбільш комплексним і довготривалим
Стаття 4.15. Середній набір (кошик) для розрахунків прожиткового мінімуму
Стаття 4.16. Дармоїдство

Розділ 5. Безпека України.
Стаття 5.1. Безпека України забезпечує
Стаття 5.2. Екологічна безпека
Стаття 5.3. Продовольча безпека
Стаття 5.4. Економічна безпека
Стаття 5.5. Фінансова безпека
Стаття 5.6. Ресурсна безпека
Стаття 5.7. Технологічна безпека
Стаття 5.8. Воєнна безпека
Стаття 5.9. Політична безпека.
Стаття 5.10. Соціальна безпека
Стаття 5.11. Інформаційна безпека

Розділ 6. Вибори. Референдум.
Стаття 6.1. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми
Стаття 6.2. Право обирати і бути обраними
Стаття 6.3. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування
Стаття 6.4. Всеукраїнський референдум
Стаття 6.5. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються
Стаття 6.6. Референдум не допускається
Стаття 6.7. Чергові вибори призначаються на другу неділю квітня щорічно
Стаття 6.8. Якщо на одну штатну вакантну посаду претендують декілька громадян
Стаття 6.9. Кандидат у депутати має відповідати вимогам Депутата штатної посади
Стаття 6.10. Кандидати в депутати безкоштовно проводять передвиборчу агітацію
Стаття 6.11. Депутат (Помічник депутата) обирається терміном на п’ять років
Стаття 6.12. Депутат (Тимчасовий депутат, Помічник депутата) починає робити
Стаття 6.13. Окрім окладу, депутат (Тимчасовий депутат) отримує ще стільки ж грошей
Стаття 6.14. Документ, підготовлений депутатом, підписує депутат
Стаття 6.15. Тимчасовий депутат.
Стаття 6.16. Контроль за діяльністю обранців
Стаття 6.17. Депутат, не рідше ніж кожні шість місяців, звітує
Стаття 6.18. Депутат, який незадовільно виконував (не виконував) свою роботу
Стаття 6.19. Депутат, Тимчасовий депутат, Помічник депутата, посадовець
Стаття 6.20. Депутат, який вчасно, якісно виконує свою роботу
Стаття 6.21. Повноваження депутата припиняє
Стаття 6.22. Центральна Виборча Комісія (ЦВК).
Стаття 6.23. Центральна Виборча Комісія здійснює
Стаття 6.24. ЦВК (30 штатних посад депутатів) обирається виборцями
Стаття 6.25. Постійно Діюча Виборча Дільниця.
Стаття 6.26. Всеукраїнський референдум.
Стаття 6.27. При відсутності (з різних причин) депутата

Розділ 7. Самоврядування.
Стаття 7.1. Територіальне самоврядування виконує публічні (відкриті для людей) завдання
Стаття 7.2. Основною одиницею територіального самоврядування є територіальна громада.
Стаття 7.3. Одиниці територіального самоврядування є юридичними особами.
Стаття 7.4. Публічні завдання
Стаття 7.5. Одиницям територіального самоврядування забезпечується
Стаття 7.6. Одиниці територіального самоврядування мають право
Стаття 7.7. Одиниці територіального самоврядування виконують
Стаття 7.8. Члени самоврядного співтовариства можуть
Стаття 7.9. Діяльність територіальної самоврядності підлягає нагляду
Стаття 7.10. Одиниці територіальної самоврядності мають право об'єднуватися.
Стаття 7.11. Рівні територіальних громад України.
Стаття 7.12. СЛОБОДА.
Стаття 7.13. ПРОВІНЦІЯ.
Стаття 7.15. ПОВІТ.
Стаття 7.16. ГУБЕРНІЯ.
Стаття 7.17. УКРАЇНА.
Стаття 7.18. Утворення територіальних громад

Розділ 8. Концептуальна влада України.
Стаття 8.1. Система наддержавного управління суспільством
Стаття 8.2. Концептуальна влада — вищий ієрархічний рівень управління суспільством
Стаття 8.3. Концептуальна влада - це сама вища влада в людському суспільстві.
Стаття 8.4. Концептуальна Рада України.
Стаття 8.5. Основні обов’язки Концептуальної Ради України

Розділ 9. Ідеологічна влада України.
Стаття 9.1. Ідеологічна влада — впроваджує концепцію в суспільство.
Стаття 9.2. Ідеологічна Рада України.

Розділ 10. Президентська влада України.
Стаття 10.1. Президентська влада України складається з Президента України та Президентської Ради України.
Стаття 10.2. Президентська Рада України.
Стаття 10.3. Палата Радників Президентської Ради України
Стаття 10.4. Претендентів у Кандидати в депутати
Стаття 10.5. Палата Екс-Президентів.
Стаття 10.6. Президентська Рада України керується
Стаття 10.7. Президент України.
Стаття 10.8. Президент України не може мати іншого представницького мандата
Стаття 10.9. Новообраний Президент України вступає на пост
Стаття 10.10. Президент України користується правом недоторканності
Стаття 10.11. Президент України виконує свої повноваження
Стаття 10.12. Відставка Президента України набуває чинності
Стаття 10.13. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень
Стаття 10.14. Президент України може бути усунений з поста
Стаття 10.15. Президент України може бути усунений з поста
Стаття 10.16. Президент України є символом єдності держави
Стаття 10.17. Повноваження Президента України по відношенню до Уряду України
Стаття 10.18. Повноваження Президента України по відношенню до Парламенту
Стаття 10.19. Повноваження Президента України в області зовнішньої політики
Стаття 10.20. Повноваження Президента України як Верховного Головнокомандуючого Збройних Сил України
Стаття 10.21. Повноваження Президента України по питаннях громадянства
Стаття 10.22. Президент України призначає і звільняє вищих посадових осіб держави
Стаття 10.23. Інші Повноваження Президента України
Стаття 10.24. Надзавдання Президенту України
Стаття 10.25. Президент України не може передавати свої повноваження
Стаття 10.26. Конституція України дає вичерпний перелік повноважень
Стаття 10.27. Комітет з економічних реформ України.

Розділ 11. Законодавча влада України.
Стаття 11.1. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент - Верховна Рада України.
Стаття 11.2. Верховна Рада України.
Стаття 11.3. Верховна Рада України складається з двох Палат:
- Палата Законодавча;
- Палата Сенату (Сенат).
Стаття 11.4. Традиції українського парламентаризму сягають давньоруського віча
Стаття 11.5. Палата Законодавча Верховної Ради України.
Стаття 11.6. Депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Стаття 11.7. Перед вступом на посаду депутати України складають перед Верховною Радою України присягу.
Стаття 11.8. Повноваження депутатів України припиняються
Стаття 11.9. Верховна Рада України є повноважною
Стаття 11.10. Чергові сесії Верховної Ради України, Палат
Стаття 11.11. Засідання Верховної Ради України, Палат проводяться відкрито.
Стаття 11.12. До повноважень Верховної Ради України належить
Стаття 11.13. Депутат України має право
Стаття 11.14. Верховна Рада України за пропозицією
Стаття 11.15. Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову
Стаття 11.16. Верховна Рада України затверджує перелік фракцій та комітетів
Стаття 11.17. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти
Стаття 11.18. Виключно законами України визначаються
Стаття 11.19. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить
Стаття 11.20. Закон підписує автор (автори), відповідальні виконавці
Стаття 11.21. Перші десять років закон вважається тимчасовим
Стаття 11.22. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Стаття 11.23. Державний бюджет України затверджується щорічно
Стаття 11.24. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає
Стаття 11.25. Контроль за використанням коштів
Стаття 11.26. Палата Законодавча Верховної Ради України.
Стаття 11.27. Палата Сенату Верховної Ради України.
Стаття 11.28. Депутати Верховної Ради України самостійно обирають
Стаття 11.29. Депутати Верховної Ради України мають бути зразком культури

Розділ 12. Виконавча влада України.
Стаття 12.1. Кабінет Міністрів України
Стаття 12.2. Кабінет Міністрів України направляє діяльність
Стаття 12.3. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України
Стаття 12.4. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України
Стаття 12.5. Кабінет Міністрів України забезпечує
Стаття 12.6. Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження
Стаття 12.7. Виконавчу владу в територіальних громадах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві органи виконавчої влади.
Стаття 12.8. Місцеві органи виконавчої влади на відповідній території забезпечують
Стаття 12.9. Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати

Розділ 13. Судова влада України.
Стаття 13.1. Прокуратура України
Стаття 13.2. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України
Стаття 13.3. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Стаття 13.4. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Стаття 13.5. Незалежність суддів гарантуються Конституцією України.
Стаття 13.6. Правосуддя здійснюють
Стаття 13.7. Судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України на п’ять років
Стаття 13.8. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Конституції України та Закону України.
Стаття 13.9. Основні засади судочинства
Стаття 13.10. Держава забезпечує фінансування та належні умови
Стаття 13.11. В Україні діє Вища рада юстиції
Стаття 13.12. Населення, яке сприяє агресору, сепаратистам, бандитам, терористам, тощо – не визнається як мирне населення.

Розділ 14. Контрольна влада України.
Стаття 14.1. Контроль - одна з основних функцій системи управління.
Стаття 14.2. Однією з найважливіших складових інституційного розвитку України завжди були і будуть питання організації та здійснення Контрольної влади.
Стаття 14.3. Контроль з боку Президента України.
Стаття 14.4. Контроль з боку Кабінету Міністрів України.
Стаття 14.5. Контрольні повноваження місцевих органів виконавчої влади
Стаття 14.6. Фінансовий контроль.
Стаття 14.7. Громадський контроль.
Стаття 14.8. Контроль з боку засобів масової інформації (ЗМІ).
Стаття 14.9. Прокурорський контроль.
Стаття 14.10. Контрольна Рада України (КРУ).
Стаття 14.11. Контрольна Рада України є єдиним органом концептуальної юрисдикції в Україні.
Стаття 14.12. Контрольна Рада України здійснює функції та повноваження Контрольної Влади України.
Стаття 14.13. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини
Стаття 14.14. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу
Стаття 14.15. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля
Стаття 14.16. Комісія Громадського Контролю Виборців
Стаття 14.17. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України
Стаття 14.18. Комітет боротьби з корупцією в Україні.
Стаття 14.19. Демонополізація в Україні.
Стаття 14.20. Антимонопольний комітет України.
Стаття 14.21. Верховна Суспільна Палата України

Розділ 15. Додатковий.
Стаття 15.1. Безпосереднє контактування між Посадовцем та Відвідувачем без технічних засобів заборонено
Стаття 15.2. Національна Рада України з питань інформації.
Стаття 15.3. Тіньова Влада.
Стаття 15.4. Принцип «ЄДИНОГО ВІКНА».
Стаття 15.5. Добровільні народні дружини
Стаття 15.6. ІСТОРИЧНА БАТЬКІВЩИНА.

Розділ 16. Внесення змін до Конституції України.
Стаття 16.1. Проект рішення про внесення змін до Конституції України
Стаття 16.2. Всі зміни Конституції України розглядаються Верховною Радою України
Стаття 16.3. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають
Стаття 16.4. Законопроект про внесення змін до Конституції України

Розділ 17. Прикінцеві положення
Стаття 17.1. Конституція України набуває чинності з дня її публікації.
Стаття 17.2. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

Розділ 18. Перехідні положення
Стаття 18.1. Закони та інші нормативні акти

___________________________________________________________________________

ПРОЕКТ

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Преамбула

Верховна Рада України
від імені Українського народу –
громадян України різних національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення
і на основі здійсненого українською нацією,
усім українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю,
попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію –
Основний Закон України.

Розділ I. Загальні засади.

Стаття 1.1.
1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
2. Україна є унітарною державою.
3. Суверенітет України поширюється на всю її територію.
4. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Стаття 1.2.
1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
2. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
3. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
4. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 1.3.
1. Україна є народною республікою.
2. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.
3. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи самоврядування.
4. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати народну владу.

Стаття 1.4.
1. Народна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на концептуальну, ідеологічну, президентську, законодавчу, виконавчу, судову та контрольну.
2. Органи народної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до Законів України.
3. Забороняється здійснювати функції, які належать іншому органу.
4. Влада не може зосереджуватись в руках однієї особи або органу,
інакше стануть неможливими взаємоконтроль, стримування, противага і, як наслідок – розподіл влад і правова держава.
5. Гілки влад незалежні одна від одної.
Координацію дій влад проводить Президент України.
Питання взаємоконтролю, стримування, противаг вирішуються за круглим столом керівників гілок влад, або через суд.

Стаття 1.5.
1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
2. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
3. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 1.6.
1. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
2. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 1.7.
1. Державною мовою в Україні є українська мова.
2. Територіальна громада в Статуті визначає офіційну мову (мови) громади.
3. Людина в Україні може розмовляти будь-якою мовою.
4. Держава сприяє вивченню мов національного та міжнародного спілкування.

Стаття 1.8.
1. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 1.9.
1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу і не підлягають купівлі - продажу, не можуть бути предметом фінансових, юридичних чи політичних дій, не можуть бути використані як засіб платежу, застави, дарування, обміну. Земля, її надра можуть надаватись в оренду на обмежений час та на певних умовах.
2. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
3. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
4. Власність зобов'язує.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 1.10.
1. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.
2. Цензура заборонена.
3. Держава сприяє розповсюдженню повноцінної правдивої інформації.
4. Держава створює умови якісного формування національних новин, роботи інститутів ЗМІ, враховуючи:
• Шкоду людині з боку речовин, засобів, послуг та іншого, що викликає залежність, являє собою отруту, чи інші негативні явищі.
• Негативне відношення до минулого - руйнує майбутнє.
• Потребу зменшення критики та негативу, терору, неповноцінної та сумнівної реклами, інформації.
• Необхідність пропаганди героїв України, гордості за наше минуле.
• Збільшення пропаганди якісних речей, дій, досягнень, інноваційних технологій, тощо.
• Посилення пропаганди перспективних позитивних пропозицій.
• Проведення аналізу дій людей, які дали якісний позитивний результат.
• Перспективу єдності людей, громад, країн.
5. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією України.

Стаття 1.11.
1. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 1.12.
1. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Стаття 1.13.
1. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Стаття 1.14.
1. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
2. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів (синя смуга зверху).
3. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
4. Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
5. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
6. Столицею України є місто Київ.

Розділ 2. Збройні сили і оборона України.

Стаття 2.1.
1. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою кожного громадянина, всього Українського народу.
2. Захист країни і виконання військового обов'язку є важливим завданням всіх придатних для цього громадян України.
3. Форма виконання військового обов'язку встановлюється Конституцією України та Законами України.

Стаття 2.2.
1. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України та її територіальних громад покладаються на Збройні сили України.
3. До Збройних сил України, окрім регулярної армії, мають відношення також спеціальні підрозділи, контрактна військова служба, добровільна військова служба, служба надзвичайних ситуацій, цивільна оборона, територіальна оборона, резервісти, військовозобов’язані та інші, організація і порядок діяльності яких визначаються Законами України.
4. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються Законами України.
5. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
6. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.
7. На території України забороняється створення і функціонування будь - яких збройних формувань, не передбачених законом.

Стаття 2.3.
1. Верховним Головнокомандуючим Збройних сил України є Президент України.
2. Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний і військовий час здійснює Головнокомандуючий Озброєних сил України.
Головнокомандуючим Збройних сил України є за посадою міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, або начальник Генерального штабу ЗС України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України.

Стаття 2.4.
1. Військове управління Збройними силами здійснює Генеральний штаб.
2. Організаційно Збройні сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових учбових закладів, установ і організацій.
До складу Збройних сил України відносяться також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові учбові заклади, установи і організації, що не відносяться до вказаних вище видів.

Стаття 2.5.
1. Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.
2. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.
3. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.
4. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.
5. До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.
6. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.
7. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.
8. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Стаття 2.6.
1. Територіальна оборона України є системою загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в мирний час, особливий період та у воєнний період з завданнями:
- охорона військових та важливих державних об’єктів і комунікацій;
- утримання маршрутів пересування та маневру військ;
- охорони та захисту державного кордону;
- охорони повітряного простору та підводного простору в межах територіального моря та інших водойм;
- забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, мобілізаційного та оперативного розгортання військ (сил);
- боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора на території країни, а також радіаційного, хімічного, біологічного захисту військ;
- боротьби з антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями;
- захисту і евакуації населення від наслідків аварій (руйнувань) атомних електростанцій, об'єктів, небезпечних у хімічному відношенні;
- організація та проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах, захисту населення від наслідків воєнних дій, викликаних застосуванням засобів масового ураження, терористичними актами та диверсіями, тощо;
- підтримання правового режиму.
2. Територіальну оборону на всій території України організовує Генеральний штаб Збройних Сил України, на території Автономної Республіки Крим, областей, у містах Києві та Севастополі - відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виконкоми в межах своїх повноважень.
3. Безпосереднє керівництво територіальною обороною держави здійснює начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України.
4. До виконання завдань територіальної оборони в межах їх повноважень залучаються Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, органи внутрішніх справ, підрозділи Державної спеціальної служби транспорту та відповідні правоохоронні органи.
5. Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення територіальної оборони, повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих виконкомів, органів місцевого самоврядування, військових формувань та основи їх взаємодії визначаються Положенням про територіальну оборону України, яке затверджує Президент України.
6. Військові комісаріати організаційно підлеглі місцевим органам виконавчої влади, на їх базі працюють оборонні відділи, які під безпосереднім керівництвом органів місцевої влади відповідальні на своїх територіях за:
- підготовку молоді та підбір її на військову службу;
- мобілізаційну та облікову роботу;
- територіальну та цивільну оборону;
- організацію виконання забезпечення мобілізації;
- на випадок особливого періоду - виконання військово-транспортного обов’язку;
- проведення призову молоді на військову службу та військовий облік;
- проведення оформлення на військову контрактну службу;
- залучення відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та військового управління, правоохоронних органів; ради оборони Автономної Республіки Крим та областей, що створюються в особливий період; військ (сил) та засобів, що залучаються до виконання завдань оборони;
- відновлення функціонування спеціальних формувань (автомобільні, авіаційні, водні, залізничні, медичні та інші), які утворюються підприємствами, установами і організаціями згідно з їх штатами і табелями в мирний час, а після відповідної підготовки - передаються під час мобілізації у встановленому порядку до Збройних сил України чи інших військових формувань для задоволення оборонних потреб;
- надійне функціонування органів місцевого самоврядування та військового управління;
- організацію та здійснення евакуаційних заходів, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у небезпечних районах;
- захист населення від наслідків воєнних дій, аварій, руйнувань, викликаних застосуванням засобів масового ураження, терористичними актами та диверсіями тощо.
7. Укомплектовуються Військові комісаріати в першу чергу не військовослужбовцями високого рангу, а держслужбовцями із числа звільнених в запас і потрібних для цієї роботи військових фахівців оперативно-стратегічної та оперативно-тактичної ланок.

Стаття 2.7.
1. Воєнний стан оголошується Президентом України в разі реальної загрози війни або воєнного нападу на Україну, воєнного протистояння, загрози анексії території, територіальної цілісності і недоторканності України та її територіальних громад.
2. Воєнний стан підлягає затвердженню Президентською Радою України протягом доби, Верховною Радою України впродовж трьох діб з моменту його оголошення.
3. В разі несподіваного воєнного нападу на Україну, підриву цілісності України та її громад Президент України протягом доби може використовувати будь-які заходи як Верховний Головнокомандуючий Збройних сил України без оголошення воєнного стану.
3. Не затвердження воєнного стану Президентською Радою України та Верховною Радою України означає його автоматичне припинення.
4. В разі неможливості для Президента України виконувати обов'язки Верховного Головнокомандуючого Збройними силами України під час воєнного стану, і якщо інша особа не була заздалегідь призначена Президентською Радою України на цей пост, його обов'язки тимчасово виконує Міністр оборони.

Стаття 2.8.
1. Надзвичайний стан оголошується Президентом України, проте без затвердження його Президентською Радою України він зберігається протягом трьох діб.
2. Повноваження посадових осіб в умовах надзвичайного стану визначаються Законом України, а у виняткових випадках – Указом Президента України.
3.Режим надзвичайного стану не служить підставою для обмеження свободи слова і інформації.
4. Оголошення надзвичайного стану зобов'язує негайно сповістити населення про вимоги режиму, який при цьому вводиться.
5. Режим надзвичайного стану не поширюється на громадян України, які перебувають за кордоном.

Стаття 2.9.
1. Надзвичайна ситуація - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, тощо, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.
2. Надзвичайна ситуація – виникнення практично всього спектру небезпечних природних явищ і процесів геологічного, гідрогеологічного та метеорологічного походження. До них відносяться великі повені, катастрофічні затоплення, землетруси та зсувні процеси, лісові та польові пожежі, великі снігопади та ожеледі, урагани, смерчі та шквальні вітри, тощо.
3. Надзвичайна ситуація – спровокована людиною чи групою людей небезпечна ситуація, яка порушує свободу та безпеку інших людей, порушує Конституцію України і Закони України.
4. Надзвичайна ситуація оголошується Президентом України, або Головою територіальної громади, проте без затвердження його Президентською Радою України та Верховною Радою України вона зберігається протягом не більше тижня.
5. Дії гілок влади, населення під час оголошених Воєнного стану, Надзвичайного стану, Надзвичайної ситуації повинні відповідати Конституції України, Законам України та вимогам оголошеного режиму.
6. Воєнний стан, Надзвичайний стан, Надзвичайна ситуація можуть вводитись частково, поетапно, або у повному об’ємі, на всій території України, або на окремих територіях.

Розділ 3. Основні права, свободи, обов’язки та заборони.

Стаття 3.1.
1. Загальна Декларація прав людини інтегрована в юридичний порядок України.
2. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
3. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
4. Права і свободи людини, закріплені Конституцією України, не є вичерпними.
5. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
6. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 3.2.
1. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 3.3.
1. Громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом.
2. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, місця роботи, посади, за мовними, віковими або іншими ознаками.
3. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:
• наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько - політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;
• спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок;
• створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 3.4.
1. В Україні існує єдине громадянство.
2. Документом підтверджуючим громадянство України, є Паспорт Громадянина України, або інший документ, який видається громадянину України замість паспорту.
У Паспорті Громадянина України перед особистим підписом позначено: "Зобов’язуюсь виконувати Конституцію України та Закони України".
3. Підстави та порядок здобуття і втрати громадянства, а також всі юридичні наслідки, з цим пов'язані визначені Конституцією України та Законами України.
4. Здобуття або збереження громадянства, відмінного від громадянства України, призводить до втрати останнього на умовах і в терміни, встановлені Законами України.
5. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому Законами України.

Стаття 3.5.
1. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
2. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
3. Обов'язок держави - захищати життя людини.
4. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 3.6.
1. Кожен має право на повагу до його гідності.
2. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
3. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 3.7.
1. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
2. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
3. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом.
4. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
5. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
6. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
7. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 3.8.
1. Кожному гарантується недоторканність житла.
2. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
3. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 3.9.
1. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.
2. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 3.10.
1. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
2. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
3. Кожен громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
4. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 3.11.
1. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
2. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 3.12.
1. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
2. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
3. Здійснення прав на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 3.13.
1. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.
Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
2. Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
3. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви.
4. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
5. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
6. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною
(невійськовою) службою.

Стаття 3.14.
1. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
2. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.
3. Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України.
4. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією України.
5. Фінансування політичних партій – відкрите.
6. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
7. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності.
8. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів.
9. Усі професійні спілки мають рівні права.
10. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
11. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
12. Усі об'єднання громадян рівні перед законом.
13. Заохочується методологічний загальнонародний рух української концептуальної влади.

Стаття 3.15.
1. Забороняється створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання національної, міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.
2. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.
3. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних і комунальних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
4. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 3.16.
1. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих (консультативних) референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
2. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 3.17.
1. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації на певній території.
2. Громадяни мають право проводити мирні, без зброї мітинги на завчасно узгоджених з владою четвертого територіального рівня територіях; походи і демонстрації за маршрутами, завчасно узгодженими з органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування четвертого територіального рівня.
3. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 3.18.
1. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органи місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.

Стаття 3.19.
1. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
2. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
3. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
4. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
5. Право приватної власності є непорушним, окрім права власності на землю, природу.
6. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
7. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
8. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
9. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 3.20.
1. Кожен має право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
2. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
3. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
4. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
5. Види і межі монополії визначаються законом.
6. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Стаття 3.21.
1. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
2. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
3. Кожний громадянин має право на власний бізнес і отримання прибутку.
4. Використання примусової праці забороняється.
5. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний, про надзвичайний стан, надзвичайну ситуацію.
6. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижче тієї, яка визначена законом.
7. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
8. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
9. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 3.22.
1. Працюючі, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
2. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
3. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у страйку.
4. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 3.23.
1. Кожний працюючий має право на відпочинок.
2. Право на відпочинок забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
3. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
4. Працюючі пенсіонери мають право на двомісячну безоплатну відпустку у літній період часу.

Стаття 3.24.
1. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
2. Право на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;
створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
3. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижче прожиткового мінімуму, науково розробленого та встановленого законом.

Стаття 3.25.
1. Кожен має право на житло.
2. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
3. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
4. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі рішення суду.

Стаття 3.26.
1. Держава створює умови, за яких сім’я чи одинокий дорослий громадянин України має змогу отримати одну ділянку території в оренду (не менше ніж пів гектара) і побудувати на ній екологічно чисте житло (екосадибу). Питання вирішується позитивно на протязі не більше одного року.
Або:
Селянська сім’я чи одинокий дорослий громадянин України мають право отримати у
пожиттєве користування вільний земельний наділ в оренду (не менше ніж чотири гектари придатних до сільського виробництва) для постійного проживання та ведення сільського господарства. Питання вирішується позитивно на протязі не більше одного року.
Або:
Кожна сім’я чи одинокий дорослий громадянин України має право на безоплатне отримання однієї ділянки землі в безоплатну оренду, площею не менш ніж один-два гектари, у пожиттєве користування для облаштування на ній екологічно чистого родового маєтку. Питання вирішується позитивно на протязі не більше одного року.

Стаття 3.27.
1. Умови виділення землі під екологічно чистий родовий маєток:
• Земельна ділянка під екологічно чистий родовий маєток надається безоплатно, єдиним наділом, за формою площа земельної ділянки повинна наближатися до квадрата.
• Екологічно чистий родовий маєток оформляється тільки на дієздатну фізичну особу, пожиттєво, з правом передачі його у спадок.
• Екологічно чистий родовий маєток є екологічно чистою територією.
• Екологічно чистий родовий маєток неподільний (не може бути поділений на частини).
• Земельна ділянка, споруди, врожай, продукція і засоби реалізації екологічно чистого родового маєтку не оподатковуються.
• Плата за користування землею екологічно чистого родового маєтку не стягується.
• Вступ у спадок екологічно чистим родовим маєтком не оподатковується.
• Територія екологічно чистого родового маєтку недоторканна (ніхто не має права проникнути на територію екологічно чистого родового маєтку проти волі тих, хто там мешкає, інакше ніж у випадках прямо установлених законом чи по рішенню суду, яке прийняло законну силу).
• Земельна ділянка, надана для створення екологічно чистого родового маєтку і використана за призначенням, не може бути вилучена у її користувача (виключення – за рішенням суду, коли земельна ділянка не використовувалась за призначенням більш ніж п’ять років без поважних причин, або коли користувач від неї відмовився).
• Екологічно чистий родовий маєток не підлягає куплі-продажу, не може бути предметом фінансових, юридичних чи політичних дій.
• Земельна ділянка, надана для утворення екологічно чистого родового маєтку, не може бути використана як засіб платежу, застави, дарування, обміну. Допускається лише обмін одного екологічно чистого родового маєтку на інший екологічно чистий родовий маєток в установленому законом порядку.
• На земельній ділянці екологічно чистого родового маєтку користувач має право будувати садибу (будинок) по індивідуальному плану, паркан, висаджувати сад, ліс, город, клумби, рити ставок, тощо.
• Не може бути дозволено більше одного екологічно чистого родового маєтку на одну сім’ю чи одинокого громадянина України.
• Допускається наявність у фізичних осіб інших земельних ділянок (не мають відношення до екологічно чистого родового маєтку), які використовуються для ведення господарської або іншої діяльності.
• Сім’я чи одинокий громадянин України, які вже мають земельну ділянку площею не менше ніж один гектар, обладнану згідно положення про екологічно чистий родовий маєток, має право звернутись у земельні органи для отримання статусу «екологічно чистого родового маєтку» та прав на податкові і інші пільги, які надаються користувачам екологічно чистих родових маєтків. Пільги надаються з моменту реєстрації, компенсації не виплачуються.
• У екологічно чистому родовому маєтку можуть одночасно проживати декілька поколінь роду (батьки, діти, онуки, правнуки, тощо).
• Кожна з сімей роду має право на отримання окремої земельної ділянки площею не менше ніж один-два гектари для облаштування самостійного екологічно чистого родового маєтку.
• Питання виділення земельної ділянки дітям (до 15 років), підліткам (від 15 до 18 років), недієздатним, частково дієздатним громадянам, особам без громадянства України вирішує виключно Верховна Рада України.
• Рішення про надання земельної ділянки для облаштування на ній екологічно чистого родового маєтку сім’ям і одиноким дорослим людям (біженцям, фізичним особам, які мають особисті заслуги перед Україною, тощо), приймає у персональному порядку Верховна Рада України.
• Забороняється організація на території екологічно чистого родового маєтку промислових та інших виробництв, які можуть завдавати шкоду довкіллю і людині, а також ведення інтенсивного сільського господарства.
• Декілька екологічно чистих родових маєтків, які межують між собою, можуть об’єднатися у екологічно чисте родове поселення (селище).
2. Держава, при появі третьої дитини в родині або її усиновлення, винагороджує родину (безоплатно, за їх бажанням) готовим економічним будинком площею 120-150 кв. м. на території екологічно чистого родового маєтку площею не менше 1-2 га у екологічно чистому родовому поселенні (селищі).

Стаття 3.28.
1. Особа, яка порушила заборонене Конституцією України, Законом України, як виняток, за рішенням суду, один раз у житті має шанс не бути заарештованою при умові:
• щиросердного розкаяння;
• самостійної явки у найкоротший термін до правоохоронного органу з письмовою заявою про визнання свого правопорушення;
• правдивого свідчення;
• допомоги слідчим органам у повному розкриттю правопорушення.
2. Суд має право, як виняток, замінити арешт або відбування покарання за порушення особою вимог Конституції України, Закону України на домашній арешт, умовне покарання, суспільно-корисну працю, відстрочення виконання покарання, штрафні та інші грошові санкції, довгострокове (не менше п’ятнадцяти років) поселення у екологічно чистому родовому поселенні (за умови добровільної згоди засудженого і поселенців та наявності можливостей створення екологічно чистого родового маєтку), тощо.
2.1. Рішення суду відносно заміни особі арешту чи відбування покарання на інший вид покарання, повинно враховувати офіційну змогу правоохоронних органів проводити явний нагляд за цією особою на протязі певного часу та можливість арешту особи і повторний, додатковий розгляд справи судом, у разі порушення цією особою умов заміни арешту на іншу форму виховного впливу.
3. Органи виконавчої влади територіальних громад визначають пункти-притулки (Адміністративні центри, міста, містечка, селища, села та інше), де скоївший вперше в житті протиправні дії може мати змогу добровільно сховатись від переслідування і затримання правоохоронними органами за умови:
• у подальшому не порушувати Конституцію України і Закони України;
• реєстрації на протязі 30 діб за адресою нового місця проживання;
• працевлаштування на протязі 60 діб;
• проведення органами внутрішніх справ нагляду за особою;
• постійного знаходження на визначеній місцевості не менше ніж п'ятнадцять років (можливе затримання, арешт за межами добровільної схованки).

Стаття 3.29.
1. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 3.30.
1. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
2. Медичні послуги в Україні надаються на підставі загальнообов’язкового медичного та медико-соціального страхування Громадян України.
Для оформлення її слід звернутися в одну з лікарняних кас України.
Діти (до 18-23 років) проходять страхування з одним із батьків, процедура безкоштовна. Дорослі оплачують первинний внесок (10% від місячної суми прожиткового мінімуму) та далі за умовами страхування.
3. Швидка допомога та стоматологічна допомога платні.
4. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно - епідемічне благополуччя.

Стаття 3.31.
1. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
2. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.
Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 3.32.
1. Кожен має право на сім'ю та повагу до сімейного життя.
2. Шлюб ґрунтується на вільній згоді. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Умови, особливості фіксуються у законній шлюбній угоді (контракті), підписаному сторонами.
3. Батьки зобов'язані утримувати і виховувати дітей до їх повноліття (до 18-23 років), у тому числі народжених поза шлюбом, якщо батьківство визнане батьками або судом.
4. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
5. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
6. Діти рівні у своїх правах і свободах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
7. Насильство над дитиною та її експлуатація, втягування у діяльність, шкідливу для моральності та нормального розвитку дитини, забороняються.
8. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
9. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 3.33.
1. Гарантується право виховувати у дітей необхідний етичний код:
• гордість за себе, свою сім'ю, свій рід, близьких, свій народ;
• почуття індивідуальної відповідальності, дотримання законів своєї країни;
• етичні принципи, терпимість до інакомислення, довіру до оточення;
• здатність радіти успіхам іншого і засмучуватися його невдачами;
• повагу до свободи слова, честі і гідності, моральних цінностей і культури, правдивої інформації;
• повагу до авторських прав, недопущення плагіату;
• прагнення до чистоти рідного язика;
• вміння жити в співтоваристві різних людей («у єдності сила і здатність до дії»);
• вміння приймати безпечні рішення;
• вміння йти на компроміс при прийнятті рішень;
• відношення до багатства, як до величини що постійно приростає, напрацьовується;
• визнання помилок і вміння швидко їх виправляти;
• гордість за свою країну та її минуле.

Стаття 3.34.
1. Кожен має право на освіту.
2. Високий рівень повної загальної освіти є необхідним для громадян України.
2.1. Безоплатна освіта (за рахунок бюджету України) у державних та комунальних навчальних закладах можлива на конкурсній основі.
Рішення конкурсу приймає Конкурсна комісія.
2.2. Підсумки навчання проводяться двічі за учбовий рік.
Учні та студенти, за наявності поганої оцінки за навчання чи поведінку, з учбового закладу відраховуються.
3. Держава забезпечує:
• конкурсну доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно - технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах;
• розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання;
• надання державних стипендій та пільг кращим учням і студентам.
4. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
5. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
6. Особи будь якого віку, які проживають на території України, мають право (один раз безоплатно) в державних і комунальних навчальних закладах вивчати Українську мову, літературу, писемність, історію України, історію територіальної громади, звичаї та національну культуру українського народу та інше; при денній формі навчання (при потребі) їм надається соціальна допомога.
7. Громадяни України, які на конкурсній основі заключили та виконують контракт з виконавчою владою на високо успішне навчання та подальше гарантоване працевлаштування в Україні, мають право на державне забезпечення навчання та прожиток у кращих навчальних закладах України та інших країнах світу, з якими Україна має відповідні домовленості.
7.1. Держава, високо успішним учням та студентам надає додаткові державні стипендії та пільги.
7.2. Держава, високо успішним учням та студентам, за їх бажанням, надає можливість навчання за новітніми методиками та технологіями, забезпечує доступність скільки завгодно високої освіти.
8. Громадяни України, які не витримали умов конкурсу, або відмовились від участі в конкурсі на безоплатне навчання в державних, комунальних навчальних закладах, мають можливість повторної участі в конкурсі на інший навчальний рік або у іншому навчальному закладі, індивідуальне навчання, самонавчання, навчання екстерном, заочне навчання, навчання у недержавному учбовому закладі, в учбовому закладі для учнів з вадами, тощо.

Стаття 3.35.
1. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
2. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
3. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.
4. Культурна спадщина охороняється законом.
5. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Стаття 3.36.
1. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
2. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
3. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
4. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
5. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 3.37.
1. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
2. Держава чи орган місцевого самоврядування оплативши збитки потерпілому, потім покладає ці збитки від відшкодування на винуватця, який в свою чергу зобов’язаний відшкодовувати (повернути, погасити) їх державі чи органам місцевого самоврядування.

Стаття 3.38.
1. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
2. Закони та інші нормативно - правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
3. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними.

Стаття 3.39.
1. Закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
2. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 3.40.
1. Кожен має право на правову допомогу.
2. У передбачених законом випадках, ця допомога надається безкоштовно.
3. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
4. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Стаття 3.41.
1. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
2. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 3.42.
1. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
2. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 3.43.
1. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
2. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях.
4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
5. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 3.44.
1. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
2. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
3. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.

Стаття 3.45.
1. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
2. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 3.46.
1. Громадяни України мають право шанувати та зобов’язані захищати Україну.
2. Громадяни України зобов’язані захищати державні символи України.
3. Громадяни України зобов’язані захищати історичні пам’ятки, пам’ятники, споруди, ландшафти та інші місця України, офіційно внесені до спеціального переліку, культурні, історичні, туристичні та інші довідники.
4. Громадяни України зобов’язані захищати Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність, у складі військових формувань України.
5. Громадяни зобов’язані нести військову службу відповідно до Законів України.

Стаття 3.47.
1. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, іншим людям, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 3.48.
1. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених Конституцією України, Законами України.

Стаття 3.49.
1. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
2. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 3.50.
1. ЗАБОРОНЕНО в Україні:
• анексія;
• антиреклама України;
• активна протидія (супротив, фізичні та інші дії, заклики до масових протиправних дій) представникам влади;
• бездоглядність дітей;
• бездоглядність недієздатних осіб;
• безпритульність;
• безпритульність дитяча;
• біржові спекуляції;
• брак в роботі;
• браконьєрство;
• вандалізм;
• вбивство;
• ввіз до України, транзит через Україну радіоактивного і хімічного сміття;
• ввіз до України генмодифікованих тварин, птиці, риби, продуктів, насіння, органічної сировини, ліків, їстівних добавок, тощо (виключення можливі за законами України);
• відмова свідка, експерта чи перекладача;
• втеча з місця позбавлення волі, з-під варти, або з території проведення за нею правоохоронними органами явного нагляду;
• втручання в діяльність захисника чи представника особи;
• втягнення у злочинну діяльність;
• виготовлення, збут та використання підроблених цінних паперів;
• використовування невірних мірних інструментів;
• випуск або реалізація недоброякісної продукції;
• виснаження землі, надр, повітря, забруднення води й повітря, здійснення радіаційного впливу на зовнішнє середовище, а також збіднення рослинного, тваринного світу;
• ганьба один одного;
• геноцид;
• голосування (виборець, депутат, тощо) за інших осіб (одна особа – один голос);
• грубість; нахабність; нахабство;
• дармоїдство;
• дезертирство;
• дезінформація; неповноцінна інформація, яка призводить до дезінформації;
• державна зрада;
• дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
• диверсія;
• добровільна здача в полон;
• доведення до банкрутства;
• дрібне хуліганство;
• екоцид;
• експлуатація людей;
• жорстоке поводження з тваринами;
• заборгованість;
• забруднення атмосферного повітря;
• завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності;
• завідомо неправдиве повідомлення про корупцію;
• зайняття забороненими видами господарської діяльності;
• заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку;
• залякування;
• замах на суспільну власність;
• замовлення злочину;
• заподіяння матеріальної шкоди шляхом обману або зловживання довірою;
• зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною хворобою;
• застосування зброї масового знищення;
• захоплення заручників;
• захоплення людей, істот;
• захоплення будинків, будівель, споруд, об’єктів, приміщень, тощо;
• зґвалтування; насильницьке задоволення статевої пристрасті;
• злісна дезорганізація;
• зловживання владою або службовим становищем;
• злочинна недбалість;
• зміна кордону України без рішення Всеукраїнського Референдуму;
• ЗМІ, які надають неправдиву або неповноцінну інформацію (неправду або перекручену правду);
• знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу;
• знущання;
• катування людини, негуманне, жорстоке, принижуюче його честь та гідність поводження чи покарання;
• керівництво злочинною діяльністю;
• керування (консультування, довідки, навчання, поради, тощо) незаконною діяльністю;
• контрабанда;
• корупція;
• крадіжка, привласнення, вимагання, шахрайство, обман або зловживання довірою, грабіж, розбій, бандитизм, терористичний акт, піратство;
• легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;
• лихварство; лихварська кредитно-фінансова діяльність;
• лихослів'я, непристойна та безсоромна мова, а також блюзнірство, прокльони і лайка, неввічливі, непристойні, вульгарні та лайливі вирази у публічному житті, ЗМІ і громадських місцях;
• мародерство;
• масові протиправні дії, фінансовані юридичними і фізичними особами;
• масові заворушення (організатор, консультант, учасник);
• масові дії в громадських місцях, неузгоджених з виконавчою гілкою влади четвертого територіального рівня;
• масові дії на охоронюваній території;
• монополія;
• мстивість, мстити один одному;
• найманство;
• наруга;
• насильство; насильницькі протиправні дії;
• невиконання, погане виконання, незнання Концепції України, Конституції України, Законів України, Указів Президента України, Постанов, Рішень КМУ, Рішень територіальних громад, тощо;
• невиконання бюджету;
• невиконання, погане виконання посадових обов’язків;
• невиконання наказу підлеглим;
• невиконання судового рішення;
• невиконання чи порушення Правил безпеки;
• невиплата або неповноцінна виплата, відстрочена виплата заробітної плати, стипендії, пенсії, допомоги чи інших установлених законом виплат;
• недопустима діяльність політичних партій і професійних спілок інших держав, партій на релігійній основі, а також фінансування політичних партій і професійних спілок іноземними юридичними особами і громадянами, іноземними державами і організаціями, міжнародними організаціями;
• недотримання особою обов’язкових умов щодо приватизації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання;
• недостовірна інформація;
• незаконні дії щодо майна;
• незаконна діяльність;
• незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, грошей, цінностей, документів, тощо, що випадково опинилося у неї;
• незаконне зберігання зброї, вибухонебезпечних речовин, набоїв до зброї, тощо;
• незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, радіоактивними матеріалами, отрутами;
• незаконне позбавлення волі або викрадення, утримання людини;
• незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини;
• незаконне руйнування, знищення будівель, майна, тощо;
• незаконне будівництво;
• незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків;
• незаконне розголошення інформації;
• незаконні дії;
• незаконні дії у разі банкрутства;
• незаконне підвищення ціни на товар чи послугу;
• незаконна приватизація державного, комунального майна;
• незаконні дії з наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами та прекурсорами;
• нелегітимність;
• ненависть один одного;
• ненадання допомоги хворому, постраждалому;
• ненормативна лексика (нецензурна брань, злослів’я) у громадському місті;
• неправдива інформація, неправдиве свідчення;
• несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку;
• несанкціоноване проникнення до приміщення;
• обман (омана);
• оплата (пряма чи непряма) поведінки людини (свідчення, обвинувачення, вибору, голосування, обурення, погроз, агресії, протиправних дій, тощо);
• отримання долі від скоєння злочину;
• отримання доходів поза сферою творення;
• пасивна протидія (відмова, буйність, непокора, непокірливість, неслухняність, непохитність, свавілля, норовистість) представникам влади;
• перевищення службових повноважень;
• перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання правдивих показань чи висновку;
• перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських об'єднань;
• підбурювання до заколоту;
• підміна;
• підробка;
• підстава;
• побої, мордування, катування;
• повторне, на протязі календарного року, дрібне хуліганство, посягання на крадіжку та інші заборонені законом дії;
• погроза або насильство; переслідування;
• порушення громадського порядку;
• порушення виборчого процесу;
• порнографія;
• посягання на територіальну цілісність і недоторканність України;
• посягання на життя чи здоров’я інших людей;
• посягання на територію, будинок, іншу споруду чи річ, яка знаходиться у державній, комунальній чи особистій власності;
• порушення правил екологічної безпеки;
• провокація;
• продаж землі безповоротно;
• продаж надр;
• пропаганда війни; пропаганда роз’єднання України; пропаганда відокремлення від України якоїсь її території, частини;
• пропагування насильства і жорстокості, національної, расової, релігійної чи політичної ненависті, насильства, нетерпимості і дискримінації;
• протидія законній господарській діяльності;
• протизаконна угода, контракт; договір, угода, контракт, акт, інструкція, ліцензія, тощо з різними шрифтами, розмірами і кольорами шрифтів;
• подвійне громадянство громадян України;
• порушення правил експлуатації машин, техніки;
• порушення правил поводження зі зброєю, із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення;
• порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів;
• посягання на права і свободи, честь і гідність інших людей;
• привласнення чужого;
• привласнення, розтрата майна або заволодіння ним незаконним шляхом;
• погіршення стану будівлі, історичній цінності, пам’ятника, природи, екології, флори, фауни, навколишнього середовища, державного чи громадського надбання, тощо;
• порушення авторського права і суміжних прав;
• порушення вимог безпеки;
• порушення вимог Цивільної оборони України;
• порушення законодавства про бюджетну систему України;
• порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію, тощо;
• порушення санітарних правил і норм;
• порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху;
• порушення Програми, Генерального плану розвитку громади;
• поширення пліток і наклепу;
• примушування давати показання;
• призив до порушення Конституції України, Законів України, законних рішень громад України;
• присвоєння чужого;
• приховання доходів і витрат;
• приховування стійкої фінансової неспроможності;
• приховування злочину;
• продаж товарів і послуг іноземного походження за цінами нижчими, ніж аналогічні товари, зроблені в Україні;
• протидія законним вимогам представників влади, міліції (поліції);
• прояв злопам'ятності;
• пряма чи непряма оплата проведення передвиборної агітації, прямий чи непрямий підкуп виборців;
• публічна інформація на пропаганду війни;
• рабство;
• рейдерство;
• реклама частково чи повністю неправдива, або неповноцінна;
• рекламування без переліку усіх недоліків, шкідливостей та протипоказань;
• реклама тютюну, алкоголю, наркотичних засобів та їх аналогів, інших хімічних речовин які викликають залежність, прекурсорів;
• реклама лікувальних засобів та їх аналогів;
• розголошення таємниці;
• розтрата;
• розпалення ненависті, насильства і дискримінації між верствами населення;
• самовільне залишення військової частини або місця служби;
• самоправство;
• сепаратизм;
• сецесія;
• службова недбалість, бездіяльність;
• службове підроблення;
• спонукання до скоєння злочину;
• створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань;
• створення або утримання місць розпусти і звідництво;
• створення злочинної організації;
• сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією;
• терор, тероризм, тероризація;
• торгівля людьми;
• умисне знищення або пошкодження чужого майна;
• умисне порушення вимог законодавства;
• утримування у місцях позбавлення волі осуджених громадян України, які мають першу чи другу групу інвалідності;
• ухилення від військової служби;
• ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі;
• ухилення від сплати аліментів на утримання дітей;
• ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків;
• ухилення від повернення виручки;
• ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів;
• фальсифікація;
• фізичне чи психічне примушення затриманої фізичної особи, свобода якої обмежена іншим способом;
• фіктивне банкрутство;
• фіктивне підприємництво;
• хабарництво;
• хакерство;
• хуліганство;
• шпигунство;
• шахрайство.
3. Обмеження передвиборчої агітації, політичної реклами встановлюються Законами України.
4. В Україні заборонено утримування публічних будинків розпусти, публічна пропаганда війни, розділу країни, насильницьких дій, наркотичних засобів і речовин, отрут, вибухонебезпечних речовин, холодної зброї, порнографії, заборонених прийомів боротьби, публічний перегляд чи прослуховування продукції індивідуального вжитку.
5. В Україні заборонена продаж:
• медикаментів особам до 16 років;
• тютюнових виробів особам до 18 років;
• отрут, алкоголю, алкогольутримуючих, сильнодіючих і психотропних виробів і засобів особам до 21 року;
• наркотичних і отруйних медичних засобів без призначення та спеціально оформленого рецепту лікаря.
6. В Україні заборонені дії, недостатні дії, або бездіяльність представників влади, внаслідок чого погіршилась якість життя людей, суспільства.
7. В Україні заборонені неправдива чи неповноцінна пропаганда, інформація, реклама, тощо.
8. Заборонено судді:
• вершити несправедливий суд;
• виносити ухвалу, спираючись лише на думку і авторитет іншого судді;
• виносити покарання, спираючись на докази і логічний аналіз події;
• вислуховувати претензії однієї із сторін позовників у відсутність іншої;
• карати того, хто був змушений до злочину;
• приймати викуп за злочинця, що вчинив умисне вбивство;
• приймати подарунки вартістю більше одного прожиткового мінімуму без контролю з боку держави та громадськості;
• приймати свідоцтво родичів;
• проявляти поблажливість до того, хто убив або ранив людину ненавмисно;
• судити про людину упереджено, навіть коли відомо, що він нечестивець;
• упереджати однією із сторін;
• ухвалювати виправдувальний вирок із страху перед злочинцем;
• ухвалювати вирок з жалості на користь бідного;
• ухвалювати вирок на підставі слів одного свідка.
9. Заборонено депутату:
- невиконання посадових обов’язків, угоди з виборцями, Програми, Плану дій;
- перевищення розрахованого громадою кошторису.
10. Заборонено порушувати Концепцію України, Конституцію України, Закони України.

Розділ 4. Економіка.

Стаття 4.1.
1. Грошовою одиницею України є гривня.
2. Основний показник розрахунків ціни гривні – коефіцієнт ціни кошику прожиткового мінімуму однієї особи (з розрахунку на місяць, квартал, рік, тощо) в Україні на момент оцінки.
3. Відносний коефіцієнт гривні, міжнародна ціна гривні розраховується, виходячи з коефіцієнта ціни кошику прожиткового мінімуму однієї особи в гривні на час проведення розрахунку в Україні - відносно ціни того самого переліку і кількості товарів, робіт та послуг у той же час однієї особи в країні, національна валюта якої розглядається.

Стаття 4.2.
1. Економіка України:
• ринкова економіка є втіленням економічної свободи,
• планова економіка має гарантії,
• соціальна економіка є захистом людей,
• ресурсорієнтована економіка сприяє гармонійному розвитку технологій і природи,
• національно орієнтована економіка сприяє взаємовідносинам між громадянами України.
2. Економіка України соціально – планово – ринково – ресурсорієнтована та національно орієнтована.
3. Економіка – це створення схем здобуття прибутку.

Стаття 4.3.
1. Торгівля є вільною.
2. Свобода підприємництва.
3. Україна розвиває ринок технологій.
4. Інвестиції заохочуються, при умові, якщо виробництво буде знаходитись на території України та 51% акцій належатимуть Громадянам України.

Стаття 4.4.
1. В Україні заборонено лихварство відносно Громадян України.
2. В Україні сплата податків починається з прибутку понад тисяча прожиткових мінімумів.

Стаття 4.5.
1. Розмір приватних банківських рахунків та обсяг приватної власності в Україні не обмежуються.
2. Комунальні платежі з Громадянина України, адресно та особисто компенсуються (субсидії) фізичній особі державою і місцевим самоврядуванням, згідно Конституції України та Законів України (доходи, власність інших членів сім’ї не враховуються).
3. Банківська система може стабільно існувати, лише як структура, що забезпечує ефективність продуктивної праці.
4. Бюджет розраховується з можливостей територіальною громадою повноцінного використання наданих поквартально грошей, згідно Генерального плану розвитку на рік.

Стаття 4.6.
1. Національний банк України – головний, центральний банк України (НБУ).
2. Національний банк України несе відповідальність за грошову політику.
3. Верховна Рада України здійснює перевірку Національного банку України відносно того, наскільки відповідально використовуються фонди.
4. Рішення про керівництво Національним банком України і його діяльність встановлюються Законами України.
5. Лише Національний банк України має право друкувати банкноти і випускати монети.
Постанови про грошову і платіжну систему в інших випадках встановлюються Законами України.
6. Забезпечення стабільності гривні є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.
7. Емісія гривні здійснюється виключно Національним банком України.
8. Визначення засад грошово-кредитної політики та контроль за її проведенням здійснює Рада Національного банку України.
9. Національний банк України приймає участь у розробці Виконавчою владою бюджету України та територіальних громад, надаючи основи грошово-кредитної політики на наступний рік та наступні десять років.
10. Національний банк України разом з Виконавчою владою відповідальні за погашення боргів України.
11. Основи грошово-кредитної політики в Україні виключають лихварство відносно Громадян України на території України.
12. Центральний банк України формує резерви гривні та цінних металів.
Центральний банк України не формує валютні резерви та відмовляється від Базель-3.
13. Держава погашає взяті нею іноземні кредити та надалі відмовляється від іноземних кредитів.
14. При наданні кредиту Громадянину України банк встановлює нульову або мінусову кредитну ставку (особливо, якщо кредит використовується на користь Україні), враховуючи інфляційні процеси в Україні.
15. Кожний сьомий рік в Україні починається з прощення боргів (2021 р., 2028 р., 2035 р., 2042 р., 2049 р., та далі).

Стаття 4.7.
1. ОКЛАД – щомісячний фіксований розмір заробітної плати.
2. Посадовий оклад - щомісячний розмір погодинної оплати праці, установлюваний, як правило, для керівників, фахівців і службовців.
3. Мінімальний посадовий оклад не може бути нижче прожиткового мінімуму.
4. Для керівників, фахівців і службовців може бути встановлений інший вид оплати праці (у відсотках від виручки, в долях від прибутку та інше).

Стаття 4.8.
1. Заробітна плата - це посадовий оклад + винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу.
2. Заробітна плата не може бути меншою, ніж посадовий оклад.
3. Розмір заробітної плати залежить вiд складності та умов виконуваної роботи, рівня навчання, професiйно-дiлових якостей працівника, особистого внеску в бізнес, результатів його праці та господарської дiяльностi підприємства, установи, органiзацiї, максимальним розміром не обмежується.
4. Питання державного i договірного регулювання оплати праці, прав працiвникiв на оплату праці та їх захисту визначається Конституцією України, Законами України та іншими нормативно-правовими актами.
5. Оплата праці за законним договором (угодою, контрактом) відповідає тексту документу.

Стаття 4.9.
1. Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів, послуг, які необхідні для нормального функціонування організму людини та задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
2. Прожитковий мінімум не може бути вищий за мінімальну заробітну плату.
3. Сферою застосування показників прожиткового мінімуму є:
- загальна оцінка рівня життя в Україні;
- оцінка ціни гривні;
- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги дітям, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
- визначення права на призначення соціальної допомоги;
- визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;
- встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
- загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
- визначення ціни гривні відносно іноземних валют.
3. Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до Закону України.

Стаття 4.10.
1. Мінімальний заробітний оклад - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт, послуг).
2. Мінімальний заробітний оклад є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.
3. Мінімальний заробітний оклад підлягає щоквартальній індексації у встановленому законодавством порядку.
4. Посадові оклади депутатів, посадовців залежать від рівня мінімального заробітного окладу, рівня знань, вміння приймати прогресивні безпечні рішення та впроваджувати їх.
5. Крім посадового окладу депутат має право отримувати додатково таку ж суму грошей на оренду та облаштування місця роботи, технічні засоби, транспорту, утримування Помічника депутата та іншого персоналу, крім витрат на заробітну плату депутату.
6. Депутати можуть перерозподіляти між собою додаткові кошти на підставі законних договорів (угод, контрактів), крім перерозподілу на заробітну плату депутату.
7. Робочий день депутата (на робочому місті) складає не менше ніж чотири години (субота – три години), або двадцять три години на тиждень.
Робочий день депутата ненормований.
8. Додаткове підвищення заробітної плати депутату (залежно займаної посади, складності праці, важких умов праці, ненормованого часу праці, небезпечних умов праці та інше) можливе за рішенням керівника органу влади, підтвердженого всіма гілками влади та Всеукраїнським Референдумом на термін не більше ніж п’ять років.
9. Штатний посадовий оклад залежить від рівня кваліфікації працівника, необхідного для роботи на цій штатній посаді:
- некваліфікований труд (середня освіта ) – від одного прожиткового мінімуму;
- кваліфікований труд (середня спеціальна освіта ) – від трьох прожиткових мінімумів;
- висококваліфікований труд (вища освіта) – від п’яти прожиткових мінімумів.
10. Заробітна плата залежить від займаної посади, рівня кваліфікації, освоєння та впровадження новітніх результативних технологій, передової організації праці, якості результатів праці, складності роботи, важких умов праці, вимушене перевищення часу роботи, робота у нічний час, неділю, святковий день, небезпечних умов праці, якісної та своєчасної роботи у режимі «Єдиного вікна» та інше.

Стаття 4.11.
1. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України та інших бюджетів.
2. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі законних договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.
3. Бюджет на десять років і на наступний рік готує Виконавча влада України та кожна територіальна громада за участю Національного банку України та з врахуванням Програми, Генерального Плану і Звіту розвитку територіальної громади на двадцять п’ять років, нагальних потреб.
4. Бюджет повинен враховувати Концепцію суспільної безпеки та мати Концепцію самого бюджету.
5. Бюджет вступає в дію після його схвалення територіальною Радою депутатів, підписання Головою громади та виконавцями, оприлюднення.
6. Невиконання бюджету більше ніж на 1% є підставою для дострокової відставки винного депутата, групи депутатів, Виконавчого органу влади.
- Невиконання бюджету більше ніж на 5% є підставою для втручання Прокуратури.
- Використання Виконавчою владою коштів на витрати поза бюджетом забороняється.
- Виконавці несуть юридичну відповідальність за несвоєчасне, неповноцінне, нецільове, недоцільне використання, перевищення трат бюджетних коштів, неякісне виконання запланованих бюджетом робіт та послуг.
7. Порушення Генерального плану розвитку громади підлягає юридичній відповідальності винних осіб, згідно Конституції України.

Стаття 4.12.
1. Державні кошти можуть витрачатися тільки за бюджетом територіальної громади, узгодженого з вертикаллю виконавчої влади і національним банком України.
Витрачання державних коштів на інші потреби Верховна Рада України визначає шляхом бюджетного регулювання.
2. Верховна Рада України здійснює бюджетне регулювання на найближчий бюджетний рік або у зв'язку з особливими причинами на інший бюджетний період.
3. Верховна Рада України забезпечує контроль над витратною частиною бюджету.
4. Без уповноваження Верховної Ради України Кабінет Міністрів України не має права укладати угоди про позики або іншим чином покладати на державу економічні зобов'язання.
5. Бюджетні розрахунки, бюджет, виконання бюджету, аналіз динамічно кожні три місяці публікується у повному складі і доступні для ознайомлення і контролю з боку громадян України.

Стаття 4.13.
1. Державна соціальна допомога надається Громадянину України тоді, коли він сам заробити собі на життя не може:
- дитина від народження і до 18-23 років;
- доросла людина, яка навчається на денному відділенні державного чи комунального навчального закладу;
- одному з батьків під час догляду за дитиною від її народження і до трьох років;
- вагітній жінці за два місяці до пологів та місяць після пологів;
- хворому за рішенням лікаря, або лікарської комісії;
- інваліду;
- безробітному;
- за віком, коли відсутня пенсія, тощо.
2. Соціальна допомога не може бути менше прожиткового мінімуму.

Стаття 4.14.
1. Страхування повинно бути найбільш комплексним і довготривалим:
1.1. Довічне загальнообов’язкове страхування "Від неякісного обслуговування" (приватні рятувальні і пожежні команди, швидка допомога, лікарні, школи і інститути, якісний і своєчасний ремонт будинків, квартир, доріг, безпека, продаж якісних товарів і послуг, тощо).
1.2. Державне довічне загальнообов’язкове медичне та медико-соціальне страхування Громадянина України.
1.3. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
1.4. Довгострокове (не менше п’яти років) страхування місця (місць) проживання (квартири, або будинку, оселі, садиби, території, маєтку, майна) від пошкодження.
1.5. Довгострокове страхування рівня заробітної плати (входить: працевлаштування за фахом і кваліфікаційним рівнем, професійне навчання, підвищення кваліфікації, гарантований рівень постійного заробітку, консультації юрисконсульта, захист адвоката в суді з питань праці, тощо).
1.6. Довгострокове (не менше п’яти років) обов’язкове страхування транспортного засобу (входить: незалежно від терміну використання застрахованого транспортного засобу - регулярний профілактичний технічний огляд, налагодження, гарантований ремонт транспортного засобу, медична допомога постраждалим особам у цьому транспортному засобі, ремонт пошкодженого застрахованим іншого транспортного засобу, допомога постраждалим від цього транспортного засобу, послуги представника страховика, адвоката, ДАЇ, лікаря, госпіталізація, оповіщення близьких родичів та за місцем роботи, транспортування транспортного засобу та постраждалих до місця надання кваліфікованої допомоги, транспортування загиблих до місця поховання та поховання, підвищення кваліфікації водія, тощо). Угода страхування продовжує діяти при умовах заміни застрахованою особою одного транспортного засобу на інший (заміна повинна бути зареєстрована страховиком в угоді страхування).
2. Кожне з видів довічного, або довгострокового комплексного страхування може стати більш комплексним, зате скороченню чи подрібненню об’єму послуг не підлягає.
3. Страхування враховує інфляційні процеси.
4. Страхування повинно відповідати Конституції України.

Стаття 4.15.
1. Середній набір (кошик) для розрахунків прожиткового мінімуму складає на рік (без врахування статі, особливостей статури, віку, працездатності, фізичних навантажень, способу життя, тощо):
1.1. Хлібні продукти (хліб і макаронні вироби в перерахунку на борошно - борошно, крупи, бобові) - всього 177 (кг)
в тому числі:
Бобові 7,3
борошно пшеничне 20
Рис 5
інші крупи (крім рису) 6
хліб пшеничний 75
хліб житній 115
Макаронні вироби 6
1.2. Картопля 150
1.3. Овочі та баштанні – всього 91,8
в тому числі:
капуста свіжа і квашена 35
огірки і помідори свіжі і солоні 1,8
столові коренеплоди 35
інші овочі 20
1.4. Фрукти свіжі 18,6
1.5. Цукор і кондитерські вироби (у перерахуванні на цукор) - всього 20,8
в тому числі:
цукор 20
Цукерки 0,7
Печиво 0,7
1.6. М'ясопродукти - всього 34,8
в тому числі:
Яловичина 15
Баранина 1,8
Свинина 4
м'ясо птиці 14
1.7. Рибопродукти - всього 14,7
в тому числі:
риба свіжа 14
Оселедець 0,7
1.8. Молоко і молокопродукти (в перерахунку на молоко) - всього 217,3
в тому числі:
молоко, кефір 110
Сметана 1,8
масло тваринне 1,8
Сир (не твердий) 10
Сир (твердий) 2,5
1.9. Яйця (штук) 180
1.10. Масло рослинне, маргарин і інші жири - всього 13
в тому числі:
маргарин і інші жири 6
масло рослинне 7
1.11. Інші продукти - всього 4,88
в тому числі:
Сіль 3,65
чай 0,5
спеції 0,73
Набір індивідуальних непродовольчих товарів, який використовується для розрахунку (кількість штук на рік):
1.12. Верхня пальтова група:
куртка з хутряною підстібкою 1/8
куртка 1/9
пальто (плащ) 1/7
пальто зимове 1/8
пальто демісезонне 1/7
1.13. Верхня костюмно-платьєва група:
костюм-двійка 1/5
сорочка з бавовняної або
сумішевої тканини (блузка) 1
штани з напіввовняної тканини 1/4
штани з джинсової тканини 1/4
джемпер (светр) 1/5
спортивний костюм 1/4
сукню з напіввовняної тканини 1/5
плаття з х/б тканини 1/2
халат 1/5
спідниця 1/5
1.14. Білизна:
труси 3
майка 7
бюстгальтер 1
сорочка нічна 1
комбінація 1/2
1.15. Панчішно-шкарпеткові вироби:
шкарпетки 7
колготки 3
1.16. Головні убори та галантерейні вироби:
хутряний головний убір 1/7
шапочка з напіввовняної пряжі 1/3
шарф 1/6
рукавички трикотажні 1/3
1.17. Взуття
чоботи на утепленій підкладці 1/5
чоботи зимові 1/5
чоботи осінні 1/3
напівчеревики 1/2
туфлі закриті 1/2
туфлі літні 1
кросівки 1/3
взуття домашня 1/3
взуття гумове 1/5
1.18. Шкільно-письмові товари:
зошит (12 аркушів) 1
авторучка 2
1.19. Постільна білизна
- Ковдра 1/7
- Подушка 1/5
- Підодіяльник 1/2
- Простирадло 1
- Наволочка 1
- Рушник особистий 1
- Рушник банний 1/3
- Рушник кухонний 1
1.20. Товари культурно-побутового і господарського призначення
1.20.1. Посуд:
тарілка 1/6
каструля, сковорода 1/3
чайник 1/8
склянка, чашка 1
столовий прилад (ложка, виделка, ніж) 1
1.21. Побутові прилади:
холодильник 1/20
телевізор 1/15
пральна машина 1/20
електропраска 1/9
швейна машина 1/40
світильник побутової 1/6
годинники всіх видів 1/6
1.22. Меблі:
шафа для одягу 1/25
шафа навісна 1/10
шафа-вішалка 1/20
дзеркало 1/20
ліжко (диван) 1/7
стіл обідній 1/25
стіл робочий 1/25
стілець 1/5
табурет 1/3
1.23. Комунальні послуги з розрахунку на одного громадянина та загальної площі житла до 40 м2.
1.24. Предмети першої необхідності, санітарії та ліки - 10 відсотків від загальної величини витрат на непродовольчі товари.
2. Законодавчо перелік можливо збільшити, але не зменшити.
Зміна назв переліку можлива лише за рішенням Всеукраїнського референдуму.

Стаття 4.16.
1. Дармоїдство – тривале (більше двох років, наявність офіційних попереджень) проживання повнолітньої працездатної особи на прожитковому мінімумі державної допомоги з ухиленням від суспільно корисної праці, та асоціальна поведінка можуть бути основою для вирішення питання переведення прожиткового мінімуму з грошової на натуральну форму забезпечення.
Рішення приймає суд (перегляд рішення суду можливий не раніше як через два роки).

Розділ 5. Безпека України.

Стаття 5.1.
1. Безпека України забезпечує:
• екологічну безпеку;
• продовольчу безпеку;
• економічну безпеку;
• фінансову безпеку;
• ресурсну безпеку;
• технологічну безпеку;
• воєнну безпеку;
• політичну безпеку;
• соціальну безпеку;
• інформаційну безпеку, тощо.

Стаття 5.2.
1. Екологічна безпека, екологічні стандарти затверджуються Законом України.
2. Жодна великомасштабна господарська ініціатива не повинна втілюватися в життя без попереднього позитивного висновку екологічної експертизи.
3. У екологічній експертизі не може бути відмовлено, якщо сторона, яка наполягає на її проведенні, має власні джерела її фінансування.
4. Будь-яка інформація про стан екологічної загрози населенню не може бути предметом державної або іншої таємниці, що охороняється Законом.
5. Екологічна експертиза державних об'єктів у разі, коли вона засвідчила стан недопустимого забруднення, оплачується державою.
6. Екологічна експертиза недержавних об'єктів в аналогічному випадку оплачується власником цих об'єктів.
7. Сміття, відходи виробництва та споживання повинні своєчасно та якісно прибиратися та перероблятися (утилізуватися).
8. Право на судовий позов з метою відшкодування екологічних збитків гарантується.

Стаття 5.3.
1. Продовольча безпека — це спроможність держави, органів самоврядування гарантувати задоволення потреб у продуктах харчування на рівні, необхідному для нормальної життєдіяльності населення.
2. Кількість, якість, асортимент споживаних харчових продуктів, своєчасність і регулярність приймання їжі мають важливе значення для життєдіяльності організму.
3. Кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування.
4. Держава, територіальна громада повинні мати стратегічні продовольчі запаси на випадок війни чи природної катастрофи.
5. Забезпечення продовольчої безпеки, кількісного та якісного споживання – є одним з головних пунктів оцінки роботи Виконавчої влади.

Стаття 5.4.
1. Економічна безпека - це складна багатофакторна категорія, яка дозволяє зберігати стійкість до зовнішніх та внутрішніх загроз, характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення для задоволення потреб громадян, суспільства і держави на якомусь визначеному рівні.
2. Економічна безпека — стан економіки, при якому забезпечується досить високе і стійке економічне зростання; ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і використанням національних ресурсів; захист економічних інтересів країни на національному і міжнародному рівнях.
3. Об'єктом економічної безпеки виступає як економічна система узята в цілому, так і її складові елементи: природні багатства, виробничі і невиробничі фонди, нерухомість, фінансові ресурси, людські ресурси, господарські структури, сім'я, особа.
4. Економічна безпека — складова частина національної безпеки.
5. Економічна безпека територіальної громади чи підприємства — це:
• фінансова (досягнення найбільш ефективного використання ресурсів);
• політикоправова (дотримання чинного законодавства, всебічне правове забезпечення правової діяльності);
• інтелектуальна і кадрова (збереження і розвиток інтелектуального потенціалу, ефективне управління людьми);
• техніко-технологічна (ступінь відповідності застосованих технологій сучасним світовим аналогам за умови оптимізації витрат ресурсів);
• інформаційна (ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності);
• екологічна (дотримання чинних екологічних норм);
• силова (забезпечення фізичної безпеки працівників).
6. Загрози економічної безпеки — явища і процеси, що впливають негативно на господарство країни, що утискають економічні інтереси особи, суспільства і держави.
7. Показники економічної безпеки:
• зростання ВВП,
• рівень і якість життя більшості населення,
• темпи інфляції,
• рівень безробіття,
• структура економіки,
• майнове розшарування населення,
• криміналізація економіки,
• стан технічної бази господарства,
• витрати на науково-дослідні роботи,
• конкурентоспроможність,
• імпортна залежність,
• відкритість економіки,
• внутрішній і зовнішній борг держави.
8. До найбільших загроз економічній безпеці України слід віднести:
- відсутність системи економічної безпеки України;
- неефективність державного регулювання та керованості соціально-економічними процесами;
- зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації;
- свідомі чи несвідомі дії представників вищих органів державної влади та управління, спрямовані на шкоду національним інтересам України;
- соціальну незахищеність значної частини населення, зростання бідності;
- непослідовність i безсистемність при здійсненні економічних реформ, відсутність власної моделі реформ та їхнього ідеологічного забезпечення;
- деформовану структуру виробництва, відсутність науково обґрунтованої структурної перебудови економіки;
- неефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;
- неефективність управління державним сектором економіки;
- корупцію в управлінській сфері;
- недосконалість національного законодавства, пов'язаного з регулюванням економічних процесів;
- домінування видобувних і базових галузей з низьким ступенем переробки сировини;
- енергетичну кризу;
- низький рівень замкнених циклів виробництва, стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєнь;
- низький рівень заробітної платні, відсутність мотивації до праці;
- значне падіння обсягів виробництва;
- незадовільну орієнтацію на виробництво продукції проміжного споживання;
- застарілі технології у більшості галузей виробництва;
- витіснення України з частини зовнішніх ринків збуту продукції, зокрема в країнах СНД і Східної Європи;
- надмірну відкритість економіки України, не виважену лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності.

Стаття 5.5.
1. Фінансова безпека – це ступінь захищеності фінансових інтересів держави, стан фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової, валютної, банківської, інвестиційної, митно-тарифної, розрахункової та фондової систем, що характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, спроможністю держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб, шляхом виконання зобов'язань і забезпечення соціально-економічного розвитку.
2. Фінансова безпека держави має внутрішній і зовнішній аспекти.
2.1. Внутрішній аспект - визначається характером формування державного та місцевих бюджетів, станом її платіжного балансу, співвідношенням грошей в офіційній і тіньовій економіці, ступенем повернення грошей, що перебувають в обігу, до банків, рухом валютних коштів.
2.2. Зовнішній аспект - фінансова незалежність, фінансовий суверенітет (розмір зовнішньої фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій, економічних угрупувань, урядів окремих країн, обсяг іноземних інвестицій у національну економіку).
3. Основні загрози фінансовій безпеці держави становлять:
— недосконалість бюджетної політики і нецільове використання коштів бюджету;
— ефективність податкової системи, масове ухилення від сплати податків;
— значні обсяги державного та гарантованого державою боргу, проблеми з його обслуговування;
— різкі зміни рівня цін та курсу національної валюти;
— значна різниця співвідношення доходів найбільш і найменш забезпеченого населення та недостатня соціальна захищеність певних груп населення;
— невисокий рівень капіталізації банківської системи, невеликі обсяги довгострокового банківського кредитування та значний рівень відсоткових ставок із кредитів;
— залежність реформування економіки країни від отримання іноземних кредитів;
— низький рівень інвестиційної діяльності;
— зростання "тіньової" економіки, посилення її криміналізації, нелегальний відплив валютних коштів за кордон тощо.
4. Рівень фінансової безпеки визначають по основним індикаторам:
• дефіцит бюджету,
• обсяги боргів держави,
• рівень інфляції,
• вартість банківських кредитів,
• рівень монетизації економіки,
• обсяг міжнародних резервів НБУ.

Стаття 5.6.
1. Ресурсна безпека - Україні необхідно сполучити сприятливі природні умови з науково-технічним прогресом та раціональним використанням можливостей людського капіталу.
Суттєвого зміцнення геоекономічних позицій у сучасному світі можна досягти лише шляхом перебудови національної економіки на інноваційних засадах, орієнтації на виробництво та експорт продукції високих технологій.
Необхідно перейти до інноваційної моделі розвитку української економіки зі зростанням у її складі високотехнологічної продукції.
Економічний механізм української економіки не сприймає найновіших технологічних розробок та методів менеджменту, його перебудування можливе лише шляхом цілеспрямованої, поступової та довгострокової політики, що не забезпечується в умовах перманентного протистояння провідних політичних сил країни.

Стаття 5.7.
1. Технологічна безпека:
• розвиток науково-технічного потенціалу держави,
• розбудова інноваційної економіки та здійснення інноваційної політики держави,
• зміцнення критичних технологій,
• підвищення самозабезпечення в ключових технологіях цивільного та воєнного виробництва та розвитку вищих технологічних укладів,
• поширення ресурсо- і енергозбережних технологій.

Стаття 5.8.
1. Воєнна безпека - усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці держави у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту її національних інтересів. В міжнародній практиці воєнна безпека передбачає право суверенної держави на самооборону і/або стримування воєнної агресії, допускає можливість застосування державою воєнної сили для захисту власного суверенітету і територіальної цілісності.
Воєнно-економічна безпека:
• оборонний бюджет,
• економічна реформа Збройних сил,
• економічні аспекти конверсії,
• економічні проблеми розвитку та впровадження технологій подвійного призначення та створення стійкого національного оборонно-промислового комплексу,
• економічні аспекти експорту зброї,
• економічні аспекти формування мобілізаційних та стратегічних резервів.
Воєнна безпека держави — складова національної безпеки, яка визначає стан захищеності національних інтересів, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності держави від посягань із застосуванням воєнної сили.
1. Воєнна безпека, як соціально-політичне явище, покликана протистояти воєнній небезпеці, тому в системі національної безпеки і оборони визначається також як оборона держави.
2. Головною метою забезпечення воєнної безпеки є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці держави у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту її національних інтересів.
В міжнародній практиці воєнна безпека передбачає право суверенної держави на самооборону і/або стримування воєнної агресії, допускає можливість застосування державою воєнної сили для захисту власного суверенітету і територіальної цілісності.
3. Безпека держави поділяється на внутрішню і зовнішню безпеку.
4. Головним завданням України є забезпечення особистої безпеки кожного громадянина, захист його прав і свобод, його життя, здоров'я і власності.
5. Головним призначенням Служби безпеки є захист національних інтересів України, протидія ворожим посяганням та її державному суверенітету.
6. Воєнні Сили служать гарантом мирному життю в Україні, вони не можуть використовуватися державою проти мирного населення або з метою зовнішньої агресії.
7. Окремі підрозділи Воєнних Сил можуть брати участь у складі контингентів ООН.

Стаття 5.9.
1. Політична безпека.
Політичній безпеці України перш за все загрожує:
• Корупція та протекціонізм у державних структурах.
• Низька ефективність державного контролю за виконанням прийнятих рішень.
• Експансіоністські зазіхання частини політичних кіл Російської Федерації.
• Економічна залежність від інших країн.
• Соціальна нестабільність у суспільстві.
• Економічна залежність від міжнародних фінансових кіл.
• Недосконалість законодавства, протиріччя між різними законодавчими актами та гілками влади.
• Відсутність чіткого розподілу прав і функцій центральної та місцевої влади, державних органів на місцях та органів місцевого самоврядування.
• Некомпетентність та безвідповідальність державних службовців.
• Недостатня кваліфікація професійних політиків.
• Відсутність системного аналізу управлінських рішень з точки зору їх обґрунтованості, способу реалізації та суспільних наслідків.
• Недосконалість виявлення політичних інтересів різних соціальних груп внаслідок невизначеності соціальної бази політичних партій.
• Невизначеність правового статусу політичної опозиції, її стосунків з владою.
• Ускладнення з реалізацією громадянських прав етнічних меншин (у тому числі культурних, релігійних, освітніх, мовних, тощо).
• Недостатня розробленість ідеології "політичної нації", відсутність ефективних ідеологічно-пропагандистських моделей суспільної солідарності та спільної історичної мети.
• Низький рівень правової культури, правовий нігілізм населення України.
Загрожує політичній безпеці України все те, що ускладнює або унеможливлює реалізацію національних політичних інтересів і ущемляє суверенітет держави, права та свободи особистості.

Стаття 5.10.
1. Соціальна безпека - з позиції вирішення стратегічних напрямів соціальної політики це:
- забезпечення соціальної захищеності населення, збалансованого розвитку ринку праці, зайнятості населення;
- зростання заробітної плати та доходів населення;
- пенсійне забезпечення та соціальне страхування;
- розвиток гуманітарної сфери, охорони здоров’я, освіти;
- підтримка сім’ї, дітей і молоді;
- розвиток культури, туризму, спорту та фізичного виховання;
- соціальний захист;
- забезпечення житлом, тощо.

ПОКАЗНИКИ.
• Відношення мінімального розміру пенсії за віком до прожиткового мінімуму, разів - не менше 1,5-2
• Відношення індексу номінальних сукупних ресурсів домогосподарств до Індексу споживчих цін. Разів - не менше 1.
• Відношення сукупних витрат 10% найбільш забезпеченого населення до 10 % найменш забезпеченого, разів - не більше 8.
• Частка витрат на харчування (продовольчі товари та харчування поза домом) у загальному обсязі споживчих грошових витрат домогосподарств, % - не більше 50.
• Рівень безробіття (за методологією МОП), % - не більше 10.
• Рівень тривалого безробіття у працездатному віці (відношення чисельності безробітних понад шість місяців до загальної чисельності безробітних). % - не більше 25-30.
• Наявність житлового фонду в середньому на одну особу, м2 - не менше 25.
• Обсяг видатків зведеного бюджету на охорону здоров'я, % до ВВП - не менше 4.
• Обсяг видатків зведеного бюджету на освіту, % до ВВП - не менше 8,3.

Стаття 5.11.
1. Інформаційна безпека — це стан захищеності держави, при якому спеціальні інформаційні операції, акти зовнішньої інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інший деструктивний інформаційний вплив не завдає суттєвої шкоди національним інтересам.

Розділ 6. Вибори. Референдум.

Стаття 6.1.
1. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 6.2.
1. Право обирати і бути обраними (право голосу) на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
2. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Стаття 6.3.
1. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
2. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 6.4.
1. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією.
2. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
3. Всеукраїнський референдум може бути вирішальним чи консультативним.
Місцеві референдуми оцінюються як консультативні.

Стаття 6.5.
1. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Стаття 6.6.
1. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 6.7.
1. Чергові вибори призначаються на другу неділю квітня щорічно – єдиний день проведення виборів і референдумів.
2. На чергових виборах обирають депутатів на 20% штатних місць (на вакантні місця, посади).

Стаття 6.8.
1. Якщо на одну штатну вакантну посаду претендують декілька громадян, то:
- претенденти у кандидати в депутати на одну штатну вакантну посаду не пізніше ніж за 100 діб до дня виборів реєструються в Центральній Виборчій Комісії України і між собою (при участі Комісії Громадського Контролю Виборців – допомога, контроль, конкурсний відбір з питань політики, професійності, інноваційності, програм дій, тощо) визначають не більше, ніж трьох претендентів на одну штатну вакантну посаду депутата;
- ці три претенденти у кандидати в депутати на одну штатну вакантну посаду між собою визначають двох кандидатів;
- ці двоє претендентів виставляються ЦВК України в якості Кандидатів в депутати на одну штатну вакантну посаду депутата не менше ніж за дев’яносто діб до дати проведення виборів депутатів.

Стаття 6.9.
1. Кандидат у депутати має відповідати вимогам Депутата штатної посади (вік, здоров’я, фах, здібності, тощо) на яку він обирається, мати Програму і План дій на п’ять років, законну Угоду з виборцями, отримати в ЦВК індивідуальну посадову інструкцію.
2. Кандидат у депутати до Верховної Ради України обирається разом з своїм Помічником депутата (обов’язковість наявності Помічника депутата в інших гілках та територіальних громадах вирішуються кожною гілкою влади, територіальною громадою окремо).
3. Якщо збори (конференція) виборців територіальної громади не підпишуть Угоду виборців з жодним з Кандидатів у депутати (посадовці) на конкретну штатну посаду, вони мають висунути інших Кандидатів у депутати (посадовці) на цю посаду і укласти з ними Угоди.

Стаття 6.10.
1. Кандидати в депутати (посадовці) безкоштовно проводять передвиборчу агітацію за свою кандидатуру до дати проведення виборів.
Агітація в день проведення виборів ЗАБОРОНЕНА.
2. Всі форми явної чи скритої, опосередкованої оплати виборцям чи передвиборчої агітації заборонені.
3. Особи, які за будь якою формою оплатили агітацію чи прийняли оплату за обрання в депутати, підлягають юридичній відповідальності за Конституцією України і Законами України.
4. Засоби масової інформації (ЗМІ) укладають законну угоду з ЦВК про умови обов’язкової безкоштовної агітації за Кандидатів у депутати під час передвиборчого періоду.
Засоби масової інформації, незалежно від форм власності, зобов'язані справедливо, збалансовано і неупереджено освітлювати хід підготовки і проведення виборів, референдуму в новинах, інформаційних випусках, струм-шоу, дискусійних і інших програмах.
5. Витрати (мінімальні), як виключення, на проведення виборчої компанії несе держава (плануються у бюджеті) та виконавчі органи місцевого врядування.
6. Передвиборчий та виборчий процес, Референдуми відбуваються згідно Конституції України та Законів України.

Стаття 6.11.
1. Депутат (Помічник депутата) обирається терміном на п’ять років і має право бути ще двічі переобраний (за бажаннями виборців та обранця), після чого зобов’язаний зробити перерву в подальшому обранні не менше ніж на п’ять років.
Депутат (Помічник депутата), обраний до Конституційної Асамблеї України, обирається один раз, після чого зобов’язаний зробити перерву в подальшому обранні не менше ніж на п’ять років.
2. Виборці мають право відізвати обраного ними депутата в будь-який час.

Стаття 6.12.
1. Депутат (Тимчасовий депутат, Помічник депутата) починає робити на посаді після складення присяги народу України у Верховній Раді України (аналогічно – у територіальній Раді):
«Я, (Ім’я та Прізвище), депутат (посада), присягаю на вірність народу України. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Концепції України, Конституції України і Законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі.
Зобов’язуюсь якісно, повноцінно та своєчасно виконувати законну угоду з виборцями, а також свої Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, свої обіцянки, дбати за підвищення прибутку територіальної громади».
Депутат підписує текст присяги (Договір депутата з виборцями, Програма і План дій депутата, Індивідуальна Посадова Інструкція мають бути підписані ним та сторонами до підписання тексту присяги).
2. Відмова скласти присягу має наслідком втрату можливості робити депутатом (Тимчасовим депутатом, Помічником депутата, посадовцем).
3. Текст присяги Тимчасового депутата:
«Я, (Ім’я та Прізвище), Тимчасовий депутат (посада), присягаю на вірність народу України. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Концепції України, Конституції України і Законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі.
Зобов’язуюсь якісно, повноцінно та своєчасно виконувати законну угоду з виборцями, а також свої Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, свої обіцянки, дбати за підвищення прибутку територіальної громади».
Тимчасовий депутат підписує текст присяги (Договір депутата з виборцями, Програма і План дій депутата, Індивідуальна Посадова Інструкція мають бути підписані ним та сторонами до підписання тексту присяги).
4. Текст присяги Помічника депутата:
«Я, (Ім’я та Прізвище), Помічник депутата (Ім’я та Прізвище депутата, посада), присягаю на вірність народу України. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Концепції України, Конституції України і Законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі.
Зобов’язуюсь якісно, повноцінно та своєчасно виконувати законну угоду депутата з виборцями, а також його Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, обіцянки, дбати за підвищення прибутку територіальної громади».
Помічник депутата підписує текст присяги. Ознайомлення з Угодою депутата з виборцями, Програмою і Планом дій депутата, Індивідуальною Посадовою Інструкцією також мають бути підписані ним нижче підпису депутата («ОЗНАЙОМЛЕНИЙ» Помічник депутата, Ім’я та Прізвище, підпис) до підписання тексту присяги.

Стаття 6.13.
1. Окрім окладу, депутат (Тимчасовий депутат) отримує ще стільки ж грошей на облаштування свого робочого місця, приміщень, будівлі, утримання Помічника депутата, іншого персоналу, тощо, крім зарплати депутата.
2. Утримання будівель та інших приміщень, персоналу, транспортних засобів, комунальних послуг, тощо, які мають відношення до роботи депутатів проводиться за рахунок депутатів і не може бути збільшений.
3. Депутати можуть за угодою об’єднати між собою частково гроші, які отримують на облаштування робочих місць, приміщень, будівлі, транспорту, утримання Помічників депутатів, іншого персоналу, тощо.
4. Заробітна плата депутата залежить від окладу, якісного та своєчасного виконання обов’язків, активності у підвищенні прибутку територіальної громади.

Стаття 6.14.
1. Документ, підготовлений депутатом, підписує депутат;
документ, підготовлений депутатом та Помічником депутата, підписують депутат і Помічник депутата;
документ, підготовлений Помічником депутата без участі депутата, підписує Помічник депутата.
2. Помічник депутата має право голосу (від свого Імені та прізвища) замість відсутнього (з різних причин) депутата, якому він допомагає.
3. В разі дострокового звільнення депутата, Помічник депутата приймає його законну трудову угоду, оклад, додаткові гроші, угоду з виборцями, Програму і План дій, Індивідуальну посадову інструкцію, займає його штатне посадове місце та повністю виконує його обов’язки в якості Тимчасового депутата.
3.1. Як і депутат, Помічник депутата, Тимчасовий депутат може бути достроково звільнений, або відкликаний виборцями.

Стаття 6.15. Тимчасовий депутат.
1. Тимчасовий депутат – це депутат, строковий трудовий договір якого укладений менше ніж на п’ять років.
2. Тимчасовим депутатом може стати депутат, який звільнений достроково з незалежних від нього чинників (переформатування влади, переобрання органу влади та інше).
3. Тимчасовий депутат Верховної Ради України обирається разом з Помічником депутата, або Помічник депутата обирається на найближчих чергових виборах депутатів.
4. Депутат, Тимчасовий депутат Верховної Ради України, у якого відсутній Помічник депутата, не має права (втрачає) вирішального голосу.
5. Депутат, Тимчасовий депутат Верховної Ради України, у якого відсутній Помічник депутата після найближчих чергових виборів депутатів, звільняється достроково.
6. Депутат, Тимчасовий депутат, який втратив право голосу, при підрахунках кількості голосів не враховується.
7. Помічник Тимчасового депутата трудову угоду заключає на термін роботи Тимчасового депутата.

Стаття 6.16.
1. Контроль за діяльністю обранців (обраних виборцями депутатів, посадовців) проводять:
- безпосередній керівник,
- органи контролю,
- Голова територіальної Ради депутатів, разом з Комісією Громадського Контролю Виборців,
- безпосередньо виборці.
Результати контролю заносяться у Протокол та Лист особистого контролю.
2. Обранець зобов’язаний мати на електронному носії (в Інтернеті) особистий сайт або сторінку з текстом законної угоди з виборцями, Програмою, Планом дій та Індивідуальною посадовою інструкцією з доданими до них колонками виконання та результатів контролю, сторінками коментарів та зв’язку з виборцями, електронну поштову скриньку.
Обранець інформацію про свої дії надає майже щоденно (ONLINE). Інформація повинна бути прозорою, істиною (повністю правдивою), без викривлень, спотворень, приховань, брехні, тощо.
2. На сайті територіальної Ради депутатів має бути перелік обранців Громади з датами їх обрання, посадами, місцем роботи, назвою особистого сайту (посиланням), поштовою адресою листування, електронною поштою, номерами телефонів, місцем і графіком прийому відвідувачів, Листи особистого контролю (з датами перевірки та оцінками перевіряючих), тощо.
3. Оцінюють роботу депутата Голова ради депутатів територіальної громади разом з Комісією Громадського Контролю Виборців (не рідше ніж - щоквартально).
4. Оцінка якості роботи депутата:
- незадовільно (потребує догани, або дострокового звільнення);
- задовільно (коли все виконується якісно, в заплановані терміни та кошторис);
- схвально (потребує винагороди).

Стаття 6.17.
1. Депутат, не рідше ніж кожні шість місяців, звітує перед виборцями на громадських слуханнях.
2. Депутат узгоджує свої Програму і План дій зі своїм керівником (де працює) та на громадських слуханнях (кожні шість місяців).
3. Депутат щомісячно проводить зустрічі з громадянами (інформування, відповіді на запитання, лекції, через ЗМІ, тощо).
4. Депутат несе особисту відповідальність за наслідки своїх дій під час роботи депутатом та протягом не менше п’яти років після закінчення терміну роботи на посаді депутата.

Стаття 6.18.
1. Депутат, який незадовільно виконував (не виконував) свою роботу і достроково звільнений, повертає територіальній громаді гроші:
- витрачені на нього (заробітна плата та додаткова плата);
- витрачені на впровадження неякісних проектів, робіт, послуг, тощо;
- які потрібні для нівелювання, виправлення неякісних результатів робіт;
- можливого втраченого прибутку;
- затрати суду.
2. Якщо негативні наслідки отриманні від дій депутата, які були заплановані і нав’язані депутату виборцями, то ліквідація негативних наслідків проводиться за кошти депутата і територіальної громади.

Стаття 6.19.
1. Депутат, Тимчасовий депутат, Помічник депутата, посадовець та члени їх сімей не мають права отримувати подарунки, або прирівняні до них речі, роботи, послуги, які можуть бути оцінені більше, ніж прожитковий мінімум однієї людини за місяць.
Такі подарунки, або прирівняні до них речі, роботи, послуги, тощо, на протязі тридцяти діб повинні бути передані до Ради територіальної громади для зберігання чи благодійницького використання, або у той же час Раді територіальної громади може бути сплачена компенсація – подвійна ціна подарунку (оцінку ринкової ціни проводить призначена Радою комісія спеціалістів).
Подарунки, які на протязі тридцяти діб після їх отримання не були передані до територіальної ради для зберігання чи благодійницького використання, або не сплачена подвійна компенсація, оцінюються як особлива форма отриманого хабаря.
2. Депутат, обраний до органу влади, зобов’язаний брати активну участь в прийнятті рішень (голосувати).
Якщо депутат не голосує (без поважних причин), то це означає, що він не виконує свої посадові обов’язки, тобто марно отримує зарплату і може бути позбавлений депутатського мандату.

Стаття 6.20.
1. Депутат, який вчасно, якісно виконує свою роботу, угоду з виборцями, Програму і План дій, Посадові обов’язки, обіцянки, запланований кошторис, проявляє ініціативу, впроваджує відкриття, новітні технології та інше, що призвело до схвальної оцінки його роботи керівником територіальної Ради, Комісії Громадського Контролю Виборців та більшості виборців, може розраховувати на підвищення своєї заробітної плати та нагородження:
- через п’ять років – державна нагорода та звання
«ЗАСЛУЖЕНИЙ ДЕПУТАТ»;
- через десять років депутатської діяльності – державна нагорода та звання
«НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ»;
- через п'ятнадцять років депутатської діяльності – державна нагорода та звання
«ВІДМІННИЙ НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ».
2. Депутат, який після п’ятирічної перерви знову обраний депутатом, вчасно, якісно виконує свою роботу, повністю виконав свої обіцянки та зобов'язання, Угоду з виборцями, Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, постійно отримував схвалення Голови Територіальної Ради депутатів разом з Комісією Громадського Контролю Виборців за якість роботи депутата, вкладається у запланований кошторис, утворив Родове екологічно чисте поселення на 150 родових екологічно чистих маєтків та сам зі своїм родом проживає в ньому, може розраховувати на нагородження:
- через двадцять п’ять років діяльності депутатом - державна нагорода та звання
«ДЕПУТАТ - ГЕРОЙ УКРАЇНИ»;
- через тридцять років діяльності депутатом – державна нагорода та звання
«НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ – ГЕРОЙ УКРАЇНИ».
Рішення про нагороди депутата на прохання виборців, територіальної Ради депутатів готує Комісія Громадського Контролю Виборців територіальної громади, разом з Верховною Радою України.

Стаття 6.21.
1. Повноваження депутата припиняє той, з ким депутат підписав законну строкову трудову угоду, у разі:
- закінчення терміну трудової строкової угоди;
- складення повноважень за особистою заявою депутата («За власним бажанням»);
- за домовленістю сторін («За згодою сторін»);
- визнання його судом недієздатним чи померлим.
2. Повноваження депутата достроково припиняє працедавець - керівник територіального органу влади, в якому працює депутат [керівника органу влади може звільнити його керівник по вертикалі (піраміді) влади, або Голова територіальної громади], у разі:
- відсутності депутата на робочому місці без поважних причин більш ніж десять діб (на протязі календарного року);
- відсутності депутата на робочому місці з поважних причин більш ніж сто двадцять діб поспіль;
- наявності повторного, протягом календарного року, офіційно зафіксованого порушення депутатом Правил поведінки, або дисциплінарного, адміністративного чи інших порушень;
- припинення роботи органу влади, в якому робив депутат;
- відклик виборців (рішення Комісії Громадського Контролю Виборців, громадських слухань);
- рішення ЦВК;
- рішення суду;
- рішення Імпічменту;
- рішення територіального Референдуму.
3. Відклик, або дострокове звільнення депутата з займаної посади не спростовує його відповідальності перед Законами України.
4. Повноваження депутата припиняє ЦВК у разі:
- визнання його судом безвісно відсутнім;
- визнання його судом недієздатним;
- набрання законної сили судового обвинувального вироку щодо нього;
- припинення його громадянства або виїзд на постійне проживання за межі України;
- якщо ним не усунуто протягом місяця обставин, які порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;
- негативними результатами моніторингу (контролю), проведеного головою Ради територіальної громади і Комісією Громадського Контролю Виборців;
- смерті.
5. Виборці, які обрали депутата, разом з Комісією Громадського Контролю Виборців, мають право відізвати його з займаної посади та переобрати в будь який час, згідно Конституції України та Законів України.
6. Дострокове звільнення депутата за процедурою Імпічменту.
6.1. Процедура відкликання (дострокового звільнення) депутата з займаної їм посади (посту) в порядку Імпічменту має шість етапів.

Перший етап.
Рада територіальної громади, за письмовою пропозицією керівника територіальної гілки влади, або Голови Ради, або Голови Судової влади, або інших депутатів цього територіального рівня які становлять за кількістю не менш як третину від загального складу Ради територіальної громади, або за пропозицією Комісії Громадського Контролю Виборців, розглядає питання про відповідальність депутата гілки влади своєї територіальної громади.

Другий етап.
Рада депутатів територіальної громади створює тимчасову спеціальну слідчу комісію, у склад якої запрошує депутатів з різних гілок і територіальних рівней влади, включає спеціального прокурора і спеціальних слідчих.

Третій етап.
Висновки і пропозиції тимчасової спеціальної слідчої комісії розглядаються на засіданні Ради депутатів територіальної громади у двомісячний термін від дня створення тимчасової спеціальної слідчої комісії.

Четвертий етап.
При наявності підстав, Рада депутатів територіальної громади, не менше як двома третинами від загального складу, ухвалює рішення про звинувачення депутата.

П’ятий етап.
Голова Ради депутатів територіальної громади підписує і направляє документи до Конституційного Суду України.

Шостий етап.
У місячний термін від дня отримання висновку Конституційного Суду України щодо додержання встановленої цією статтею процедури розслідування і розгляду справи про усунення депутата з посади (поста) в порядку проведення процедури Імпічменту, Рада територіальної громади приймає остаточне рішення.
7. Повноваження депутата припиняється одночасно з припиненням повноважень Палати Законодавчої Верховної Ради України чи Територіальної Ради депутатів, в якій він (вона) працює.
8. Рішення про дострокове припинення повноважень депутата приймається 2/3 від штатного складу Територіальної Ради депутатів (Палати Верховної Ради України).
9. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 6.22. Центральна Виборча Комісія (ЦВК).
1. Центральна Виборча Комісія (ЦВК) є постійно діючим державним органом.
2. Центральна Виборча Комісія для виконання своїх функцій наділена необхідними правами й повноваженнями.
3. Центральна Виборча Комісія будує свою діяльність на засадах законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й гласності.
4. Центральна Виборча Комісія забезпечує організацію підготовки і проведення Всеукраїнських референдумів, виборів депутатів, Помічників депутатів, Тимчасових депутатів, посадовців, суддів, тощо.
5. Центральна Виборча Комісія збирає інформацію про наявність штатних вакантних посад депутатів, Тимчасових депутатів, Помічників депутатів, посадовців, суддів, тощо, обрання яких залежить від ЦВК.
6. Центральна Виборча Комісія щорічно реєструє виборців.
7. Центральна Виборча Комісія реєструє Претендентів, Кандидатів у депутати, Кандидатів у Тимчасові депутати, Кандидатів у Помічники депутата, депутатів, Помічників депутатів, Тимчасових депутатів, Кандидатів у посадовці, судді, тощо.
8. Центральна Виборча Комісія разом з органами Виконавчої влади організує роботу Місцевих Виборчих Комісій (МВК) і Виборчих Дільниць (ВД).

Стаття 6.23.
1. Центральна Виборча Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів депутатів і проведення референдумів.
2. Центральна Виборча Комісія (ЦВК) утворює свої філії на місцях (за потребою), Місцеві Виборчі Комісії (МВК) і Виборчі Дільниці (ВД) – за допомогою органів Виконавчої влади.
3. Центральна Виборча Комісія (ЦВК), Місцеві Виборчі Комісії (МВК) і Виборчі Дільниці (ВД) разом з органами Виконавчої влади організують і надають інформацію виборцям, Претендентам і Кандидатам у депутати, Кандидатам у Помічники депутатів, членам ЦВК, МВК, ВД з питань:
• порядку організації та проведення виборів депутатів;
• порядку організації та проведення референдуму;
• виборчого законодавства;
• прав та обов’язків;
• порядку складання, затвердження зборами (конференцією) виборців, виконання і контролю за виконанням угоди Кандидатів у депутати, депутатів з виборцями, Програм і Планів дій депутатів, тощо.
4. Місцеві Виборчі Комісії (МВК) і Виборчі Дільниці (ВД) підконтрольні Центральній Виборчій Комісії (ЦВК).
5. Центральна Виборча Комісія (ЦВК), Місцеві Виборчі Комісії (МВК) і Виборчі Дільниці (ВД) взаємодіють з Комісією Громадського Контролю Виборців (КГКВ).
6. ЦВК не підконтрольна органам влади (конфлікти вирішуються в судовому порядку невідкладно).
Місцеві Виборчі Комісії (МВК), Виборчі Дільниці (ВД) підконтрольні ЦВК, не підконтрольні органам влади (конфлікти вирішуються ЦВК, або в судовому порядку невідкладно).

Стаття 6.24.
1. ЦВК (30 штатних посад депутатів) обирається виборцями - по шість штатних вакантних посад щорічно.
2. Порядок створення і роботи ЦВК, МВК, ВД, виборчий процес регулюються Конституцією України і Законами України.
3. Кожні п’ять років (числове значення якого може бути поділене на п’ять) ЦВК узгоджує з керівниками (представниками) гілок влади територіальних громад і вирішує можливий перерозподіл штатних посадових місць депутатів територіальної влади на майбутні п’ять років, виходячи з потреб кожної губернії (враховуючи індивідуальні штатні обов’язки кожного посадового місця роботи депутата).
4. Виборчі дільниці розраховуються ЦВК на певну (приблизно однакову) кількість зареєстрованих виборців.

Стаття 6.25. Постійно Діюча Виборча Дільниця.
1. Постійно Діюча Виборча Дільниця (ПДВД), за допомогою органів Виконавчої влади та ЦВК організовується у Повіті.
2. На Постійно Діючу Виборчу Дільницю покладаються обов’язки взаємодії органів влади, ЦВК, МВК, ВД з виборцями:
• інформування виборців про роботу діючих депутатів;
• інформування виборців про зміст Програм та Планів дій гілок влади та хід виконання;
• інформування виборців про роботу органів народного представництва;
• інформування виборців про зміст законних угод, Програм та Планів дій Претендентів і Кандидатів у депутати та посадовці, які лишилися не обраними, аналіз та обрання кращих ідей, рішень на майбутнє;
• інформування виборців про зміст законних угод діючих депутатів з виборцями, Програм та Планів дій депутатів, Індивідуальних Посадових Інструкцій депутатів, хід виконання та результати поточного контролю;
• проведення зустрічей виборців з Кандидатами у депутати, Кандидатами у Помічники депутата, депутатами, Тимчасовими депутатами, посадовцями, суддями та іншими зацікавленими особами;
• викладання у електронному вигляді та надання можливості ознайомлення з автобіографіями, рекламними матеріалами Кандидатів у депутати, Кандидатів у Помічники депутатів, Кандидатів у Тимчасові депутати, посадовці, судді, тощо;
• ознайомлення виборців з матеріалами референдумів, проведення попередніх обговорень;
• збирання та допомога у впровадженні найкращих пропозицій та наказів виборців;
• консультування виборців з питань виборів, референдумів, тощо.
3. На Постійно Діючу Виборчу Дільницю покладаються обов’язки по інформування бажаючих стати Кандидатом у депутати, Кандидатом у Помічники депутата, Кандидатом у Тимчасові депутати, Кандидатом у посадовці.
4. На Постійно Діючу Виборчу Дільницю покладаються обов’язки по підготовці чергового Референдуму.
5. На Постійно Діючу Виборчу Дільницю, за дорученням ЦВК, може бути покладений обов’язок щорічної реєстрації виборців за місцем постійного проживання (реєстрації).

Стаття 6.26. Всеукраїнський референдум.
1. Всеукраїнський референдум призначається Президентом України або Верховною Радою України, відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією.
2. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
3. Виключно Всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
4. Всеукраїнським референдумом вирішуються питання Конституції України, деяких законів України.
5. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Стаття 6.27.
1. При відсутності (з різних причин) депутата, його обов’язки виконує Помічник депутата.
2. При відсутності Помічника депутата (з різних причин) обов’язки депутата виконує Тимчасовий депутат, який займає штатне посадове місце депутата.
3. Якщо відсутні (з різних причин) депутат, його Помічник депутата, Тимчасовий депутат, обов’язки депутата тимчасово передаються іншому депутатові (за рішенням Керівника, або колегіальним рішенням, або за рішенням Голови територіальної громади).
4. Якщо відсутній орган влади (з різних причин), його функції (тимчасово) бере на себе інший орган влади, який зобов'язаний зробити все можливе по скорішому законному відновленню якісної роботи відсутнього органу влади.

Розділ 7. Самоврядування.

Стаття 7.1.
1. Територіальне самоврядування виконує публічні (відкриті для людей) завдання, не закріплені Конституцією або законами України за органами іншої публічної влади.

Стаття 7.2.
1. Основною одиницею територіального самоврядування є територіальна громада.
2. Інші одиниці регіонального або локального і регіонального самоврядування визначаються законом.
3. Територіальна громада виконує усі завдання територіального самоврядування, не закріплені за іншими одиницями територіального самоврядування.

Стаття 7.3.
1. Одиниці територіального самоврядування є юридичними особами.
Їм належать право власності і інші майнові права.
2. Самостійність одиниць територіального самоврядування підлягає судовому захисту.

Стаття 7.4.
1. Публічні завдання, надані на задоволення потреб самоврядного співтовариства, виконуються одиницями територіального самоврядування як власні завдання.
2. Якщо це витікає з обґрунтованих потреб держави, закон може доручити одиницям територіального самоврядування виконання інших публічних завдань.
Законом визначаються порядок передачі і спосіб виконання доручених завдань.
3. Суперечки про компетенцію між органами територіального самоврядування і урядової адміністрації вирішуються адміністративними судами.

Стаття 7.5.
1. Одиницям територіального самоврядування забезпечується участь в публічних доходах відповідно до покладених на них завдань.
2. Доходами одиниць територіального самоврядування є їх власні доходи, а також загальні субвенції і цільові дотації з бюджету держави.
3. Джерела доходів одиниць територіального самоврядування визначаються в законі.
4. Зміни в об'ємі завдань і компетенції одиниць територіального самоврядування робляться одночасно з відповідними змінами в розподілі публічних доходів.

Стаття 7.6.
1. Одиниці територіального самоврядування мають право встановлювати розміри
місцевих податків і зборів в об'ємі, визначеному в законі.

Стаття 7.7.
1. Одиниці територіального самоврядування виконують свої завдання за посередництва ухвалюючих (територіальні Ради депутатів) і виконавчих органів.
2. Вибори в ухвалюючи органи - загальні, рівні, безпосередні і проводяться шляхом таємного голосування.
3. Принципи і порядок виборів, а також відгуку виконавчих органів одиниць територіального самоврядування визначаються законом.
4. Внутрішній устрій одиниць територіального самоврядування визначається у межах законів їх ухвалюючими органами.

Стаття 7.8.
1. Члени самоврядного співтовариства можуть шляхом консультативного референдуму (конференції, зборів) вирішувати справи, що стосуються цього співтовариства, у тому числі про відгук органів територіального самоврядування, обраних безпосередніми виборами.
Принципи і порядок проведення місцевого консультативного референдуму визначаються законом.

Стаття 7.9.
1. Діяльність територіальної самоврядності підлягає нагляду з точки зору законності. 2. Органами нагляду за діяльністю одиниць територіальної самоврядності є Прем’єр-міністр України, а у сфері фінансових справ - регіональні рахункові палати.
3. Верховна Рада України за пропозицією Прем’єр-міністра України може розпустити представницький орган територіальної самоврядності (територіальну Раду депутатів), якщо цей орган грубо порушує Конституцію або закони України.

Стаття 7.10.
1. Одиниці територіальної самоврядності мають право об'єднуватися.
2. Одиниця територіальної самоврядності має право вступати в міжнародні об'єднання локальних і регіональних співтовариств, а також співробітничати з локальними і регіональними співтовариствами інших держав.
3. Принципи, на яких одиниці територіальної самоврядності можуть користуватися правами, про які говориться в частинах 1 і 2, визначаються законом.

Стаття 7.11. Рівні територіальних громад України.
1. Об’єднавшись, малі територіальні громади (частина багатоповерхового будинку, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, декілька будинків, провулок, квартал, площа, спуск, хутір, поселення, вулиця та інше) можуть утворити Слободу.
Територіальні громади Слобод, сіл, селищ, мікрорайонів, житлових масивів, селищ міського типу та інші, об’єднавшись, можуть утворити територіальну громаду Провінції.
Територіальні громади Провінцій, містечок, міст районного підпорядкування, 1-5 сільських районів, об’єднавшись, можуть утворити територіальну громаду Повіту.
Повітом може стати велике місто (з правами Повіту), місто та декілька сіл, декілька сіл.
Від однієї до п’яти областей з їх Повітами, об’єднавшись можуть утворити Губернію.
Територіальні громади, які об’єднались, не втрачають свою ідентичність, права та обов’язки, юридичну особистість, тощо.
Утворення рівнів територіальних громад може йти не тільки знизу вверх, але й навпаки – зверху вниз, та самостійно.
2. Кожна з територіальних громад повинна мати всі гілки влади (органи влади, представництва влади, представників влади, функціональні обов’язки чи інше).
3. Виконавча влада має адміністративну вертикаль від Прем’єр-міністра України (Генеральний директор на рівні Губернії – Губернатор, директор – на рівні Повіту, Голова – на рівнях Провінції, староста на рівні Слободи та мінімальних громад - Крох).
4. Представницька вертикаль (територіальна Рада депутатів) обирається виборцями, має ухвалюючи та контрольні функції.
5. Посадовців, депутатів контролює в кожній територіальній громаді Голова територіальної Ради депутатів та Комісія Громадського Контролю Виборців.
6. В кожному населеному пункті має діяти Єдине Вікно, яке допомагає та зв’язує людину з усіма органами влади, комунальними та іншими службами, які надають послуги населенню.
7. Функції, які територіальна громада не в змозі виконати самостійно, передаються для виконання територіальній громаді більш високого рівня.

Стаття 7.12. СЛОБОДА.
1. Територіальна громада Слободи самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції Провінції.
2. Слобода – юридична особа.
3. Головний юридичній документ Слободи – Статут територіальної громади Слободи.
4. Оклад депутатів та посадовців територіальної громади Слободи дорівнює двом мінімальним окладам (заробітна плата враховує рівень освіти). Оклад Голови Слободи дорівнює трьом мінімальним окладам (заробітна плата враховує рівень освіти).
Позаштатні оклади – приймаються рішенням територіальної Громади.
5. Основні обов’язки Слободи:
- самостійно вирішувати всі питання свого життя, крім тих, які віднесені до компетенції інших територіальних громад, до складу яких входить ця територіальна громада;
- прийняти Статут територіальної громади, оформлений та зареєстрований відповідно до Конституції України та Законів України;
- соціальна допомога одиноким особам;
- ремонт та утримання житлових багатоквартирних будинків; - будівництво та утримування прибудинкових територій, тротуарів, доріг, автостоянок, тощо на території громади та прилеглої території; - утримання в якісному стані (чистому, приємному, гарному, привабливому, пристосованому також для дітей та осіб з вадами пересування) території громади, прилеглої території; - дозвіл (заборона) розміщення на території громади гаражів, автостоянок, кіосків, погребів, клунь, торгівельних та інших споруд, будівель, штучних перепон, підприємств, закладів, тощо; - узгодження на території громади будівництва чи інше відведення приміщень, землі під оренду, садівництво, городництво, господарство, промислове виробництво, тощо; - керування та контроль за роботою комунальних підприємств, які належать територіальній громаді;
- збір коштів з громадян та комунальних підприємств громади, згідно Законів України;
- контроль, самоконтроль [здійснює Староста громади, разом з Комісією Громадського Контролю Виборців].
6. Територіальна громада Слободи бере на себе максимум обов’язків, які їй під силу вирішити без допомоги інших територіальних громад (узгоджує законними угодами з іншими територіальними громадами).
7. Поза межами Слободи можуть проживати громадяни України, які відмовились від участі в житті територіальної громади; з ними громада вкладає законні угоди про взаємовідношення та взаємодії.
8. Статус громадян України, громадян інших країн, людей без громадянства та інших, які відмовились від участі в житті територіальних громад вирішує Верховна Рада України. 9. Територіальна громада Слободи на загальних зборах (конференції) може приймати адміністративні рішення.
Конфлікти вирішують збори (конференції) Слободи.
Невирішені територіальною громадою конфлікти вирішує суд.

Стаття 7.13. ПРОВІНЦІЯ.
1. Територіальна громада Провінції самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, що віднесені до компетенції Повіту (до якого входить територіально громада Слободи) та територіальних громад Слобод (які входять до складу цієї Провінції).
2. Провінція – юридична особа.
3. Головний юридичній документ Провінції – Статут територіальної громади Провінції.
4. Оклад депутатів та посадовців територіальної громади Провінції дорівнює чотирьом мінімальним окладам (заробітна плата враховує рівень освіти). Оклад директора (Голови) Провінції дорівнює п’яти мінімальним окладам (заробітна плата враховує рівень освіти).
Позаштатні оклади – призначаються за рішенням територіальної Громади.
5. Основні обов’язки Провінції:
- соціальна допомога матирям-одинокам та батькам-одинокам;
- ремонт та утримання в якісному стані території, тротуарів та місцевих доріг на території громади (від території Провінції до територій Слобод, та між територіями Слобод); - планування та розбудова інфраструктури (соціальні будинки, центри культури, клуби, дитячі та спортивні майданчики, сквери, майданчики відпочинку, комунальні заклади відпочинку громадян, інші комунальні підприємства і заклади громади, магазини, ринки, громадські туалети, автостоянки, місця для паркування транспорту, зупинки громадського транспорту, місця для розміщення гаражів, місця утримання та вигулу тварин, цвинтарі та інше);
- приведення території громади до гарного, приємного вигляду, зручного для мешканців громади, у тому числі дітей та громадян з фізичними вадами;
- забезпечення належного санітарного, протипожежного і технічного стану неподільного та загального майна, що належить громаді;
- допомога громадам Слобод у ремонті та утриманні житлових будинків (за умовами законних угод); - збір та вивіз сміття з території громади; - приведення території громади та прилеглої території до естетичного вигляду; - вирішення питань можливого розміщення на території громади різних споруд, комунальних, державних та інших будинків, тощо; - дозвіл чи заборона на території громади будівництва; - керування та контроль за роботою комунальних підприємств, які належать громаді Провінції, передача в оренду комунальної власності громади;
- затвердження номерів будинків та інших споруд, найменувань вулиць, провулків, площ, мікрорайонів, житлових масивів, поселень, тощо (які складають структуру всередині населених пунктів).
6. Діяльність самоврядування Провінції:
6.1. Область громадської інфраструктури (дитячі сади, начальні школи, засоби інформації, бібліотеки, центри культури, основне медичне обслуговування, центри соціального захисту).
6.2. Область порядку і громадської безпеки (цивільна оборона, служби порядку, пожежна служба).
6.3. Область технічної інфраструктури (дороги, водопроводи, каналізація, місцевий громадський транспорт, вивезення сміття, электро-, газо- і водопостачання, телекомунікація).
6.4. Сфера просторової і екологічної політики (управління земельними ділянками, планування простору, захист довкілля, житлово-комунальне хазяйство, управління нерухомістю).
7. До завдань самоврядування Провінції відносяться:
7.1. Реєстрація населення.
7.2. Реєстрація новонароджених.
7.3. Реєстрація смерті.
7.4. Видача ліцензій на продаж алкогольних напоїв.
7.5. Видача внутрішніх паспортів.
7.6. Видача дозволів на заклад собаки агресивної породи.
7.7. Видача дозволів на вирубку дерев.

Стаття 7.15. ПОВІТ.
1. Територіальна громада Повіту самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції Губернії (у склад якої входить Повіт) та територіальних громад Провінцій (які увійшли до складу цього Повіту).
2. Повіт – юридична особа.
3. Головний юридичній документ Повіту – Статут територіальної громади Повіту.
4. На території Повіту мають діяти всі органи влади України.
5. Оклад депутатів та посадовців територіальної громади Повіту дорівнює шести мінімальним окладам.
Оклад Генерального директора Повіту дорівнює семи мінімальним окладам.
Позаштатні оклади – призначаються за рішенням територіальної Громади.
6. Керівництво повіту – Генеральний директор Повіту.
Генеральний директор Повіту призначається Губернатором (кандидатура заздалегідь узгоджується з Радою депутатів Повіту).
7. Генеральний директор Повіту виконує функцію виконавчого органу Повіту, тобто виконує рішення Ради депутатів Повіту і завдання визначені Конституцією України, Законами України, Губернатором.
8. До завдань Генерального директора Повіту належать:
• Підготовка проектів рішень Ради депутатів Повіту.
• Визначення способу виконання рішень.
• Господарювання комунальним майном і виконання бюджету.
• Управління роботою Повіту.
9. В Повіті представлені всі органи влади України.
9.1. Орган виконавчої влади Повіту – правління Повіту.
9.2. Виконавча влада Повіту обирається територіальною Радою депутатів в кількості від 3 до 5 осіб, на чолі стоїть Староста.
9.3. Староста також є керівником повітового старостата і начальником:
• керівників організаційних структур повіту;
• повітових служб, інспекції та охорони;
• службовців старостату.
10. Діяльність самоврядування Повіту (від Губернії до Провінції):
10.1. Область громадської інфраструктури:
- середні школи, гімназії, спеціальні школи та школи-інтернати, медичні інтернати;
- середні спеціальні навчальні заклади;
- вищі навчальні заклади;
- загальні та спеціалізовані бібліотеки;
- засоби інформації, включаючи – громадські;
- Палаци культури, центри культури, театри;
- парки культури та відпочинку, лісопарки, бульвари, водойми, пасовища, лісні масиви,
- стадіони, спортивні клуби та інше;
- спеціальне медичне обслуговування (Центральна повітова лікарня, дільничні лікарні, поліклініки, амбулаторії та інше);
- торгівельні заклади, побутові заклади та заклади інших послуг населенню;
- протидія безробіттю й активізація місцевого ринку праці;
- охорони прав споживачів;
- центри соціального захисту (рівень Повіту);
- контрольні інспекції.
10.2. Область порядку і громадської безпеки:
- піклується збереженням та безпекою населення у мирний та у Воєнний час, під час Надзвичайного стану та виникнення Надзвичайної ситуації, будівництвом та збереженням дамб, бомбосховищ, підземних комунікацій;
- утримує військкомат, територіальну оборону, цивільна оборону та інше;
- піклується службами порядку, порятунку, пожежною службою;
- вилучає і видає водійські посвідчення;
- заздалегідь визначає та приводить до належного стану місця проведення масових зборів, мітингів, маніфестацій, походів і демонстрацій громадян.
10.3. Сфера просторової і екологічної політики:
- управління земельними ділянками, сільського господарства, лісництва і рибальства;
- планування простору;
- охорона навколишнього середовища, захист екології та довкілля, гарних краєвидів, флори і фауни;
- житлово-комунальне господарство;
- архітектурно-будівельна адміністрація;
- управління нерухомістю.
11. До завдань самоврядування Повіту відносяться:
11.1. Реєстрація Кандидатів у депутати та депутатів.
11.2. Організація та утримання постійно діючої виборчої дільниці.
11.3. Допомога Центральній Виборчій Комісії України в організації та проведенні виборів депутатів (допомога в організації роботи тимчасових Виборчих Комісій та Виборчих Дільниць).
11.4. Сільському Повіту забезпечити виділення в оренду територій:
- для побудови екологічно чистого житла (екосадиб);
- земельних наділів (не менше ніж чотири гектари кожний, придатних до сільського виробництва) для постійного проживання та ведення сільського господарства;
- ділянок землі в безоплатну оренду, площею не менш ніж один-два гектари, у пожиттєве користування для облаштування екологічно чистих родових маєтків;
- ділянку землі для облаштування на ній екологічно чистого родового поселення не менше ніж на 150 екологічно-чистих родових маєтків та додатково до 10% території для будівництва доріг та інших суспільних потреб поселення.
11.5. Утримання повітових об'єктів та адміністративних об'єктів.
11.6. Прородинна політика:
- забезпечення вагітним жінкам, підчас та після народження дитини, соціальної, медичної та юридичної допомоги;
- соціальна допомога багатодітним сім’ям, дитячим будинкам сімейного типу;
- будівництво та утримання дитячих будинків.
11.7. Підтримка і популяризація самоврядної ідеї, промоції повіту.
11.8. Співробітництво з неурядовими організаціями і співробітництво з місцевими і регіональними громадами інших держав.
11.9. Компетентна дія Єдиного вікна Повіту.
12. Представницький, ухвалюючий та контрольний орган повіту - Рада депутатів повіту.
12.1. До Ради входять депутати, які обираються на щорічних чергових виборах (20% штатних вакантних посад), терміном на п’ять років.
12.2. Раду очолює голова і заступник голови у кількості від 1 до 3.
12.3. Рада депутатів Повіту становить:
- 15 депутатів - у повітах до 20 000 жителів,
- 21 депутат - у повітах до 50 000 жителів,
- 23 депутатів - у повітах до 100 000 жителів,
- 25 депутатів - у повітах до 200.000 жителів і по 3 на кожні наступні 100.000 жителів, однак не більше ніж 45 депутатів.
13. Рада повіту з депутатів може створювати постійні та тимчасові комісії та визначати завдання і склад.
14. До Ради депутатів Повіту належать усі справи, які залишаються в сфері повноважень Повіту:
• ухвалення статуту Повіту;
• ухвалення бюджету Повіту;
• ухвалення рішень Повіту;
• складення актів місцевого права;
• вибір і відкликання правління Повіту;
• визначення напрямів діяльності правління Повіту;
• затвердження повітової програми попередження злочинності, охорони безпеки громадян, громадського порядку і протидії безробіттю та ін.
• затвердження Програми та Генерального плану розвитку Повіту на 25 років з щорічним подовженням ще на один рік;
• затвердження Програми збереження біорізноманіття території Повіту.
15. Повіт бере на себе і виконує те, що Провінція виконати не може.
16. Повіт не здійснює нагляд за діяльністю Провінцій, не може відбирати їх права і втручатися в їх фінансове управління.
17. Фінансово автономний Повіт проводить власну бюджетну політику.
Повіт має окремий бюджет, який не залежить від доходів Провінцій та Губернії.
18. Повіту можуть делегуватися права Губернії в тих питаннях, які можуть вирішуватися на місці. 19. Повіт та Провінція - вирішують усі адміністративні питання їх жителів і громадяни позбавляються від необхідності їздити у губернський центр за довідками або рішенням проблем.

Стаття 7.16. ГУБЕРНІЯ.
1. Територіальна громада Губернії самостійно вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції України.
2. Губернія – юридична особа.
3. Головний юридичній документ Губернії – Статут територіальної громади Губернії.
4. На території Губернії мають діяти всі органи влади України.
5. Оклад депутатів та посадовців територіальної громади Губернії дорівнює восьми мінімальним окладам. Оклад Генерального директора Губернії дорівнює дев’яти мінімальним окладам.
Позаштатні оклади – призначаються за рішенням територіальної Громади.
6. Керівництво Губернії – Генеральний директор Губернії (Губернатор).
Генеральний директор Губернії призначається Прем’єр-міністром України (кандидатура заздалегідь узгоджується з Радою депутатів Губернії).
7. Генеральний директор Губернії виконує функцію виконавчого органу, тобто виконує рішення Ради депутатів Губернії і завдання визначені Конституцією України, Законами України, Прем’єр-міністром України.
8. До завдань Генерального директора Губернії (Губернатора) належать:
• Підготовка проектів рішень Ради депутатів Губернії.
• Визначення способу виконання рішень.
• Господарювання комунальним майном і виконання бюджету.
• Управління роботою Губернії.
9. Губернатор особисто відповідальний за:
- реалізацію регіональних інтересів держави;
- самостійність та власну юрисдикцію;
- економічний і цивілізаційний розвиток;
- міжнародну економічну співпрацю;
- стимулювання ринкової конкуренції та інновацій;
- розвиток національної свідомості;
- стратегію розвитку регіону та проведення регіональної політики.
10. У спільному веденні Кабінету Міністрів України та Губерній, інших територіальних громад знаходяться:
10.1. Забезпечення відповідності Конституції України і Законів України потребам територіальних громад України, Громадянам України.
10.2. Захист прав і свобод людини і громадянина;
захист прав національних меншин;
забезпечення законності, правопорядку, громадської безпеки;
режим пограничних зон.
10.3. Володіння, користування і розпорядження землею, надрами, водними і іншими природними ресурсами.
10.4. Розмежування державної власності.
10.5. Природокористування;
охорона довкілля і забезпечення екологічної безпеки;
природні території, що особливо охороняються;
охорона пам'ятників історії і культури.
10.6. Загальні питання виховання, освіти, науки, культури, фізичної культури і спорту.
10.7. Координація питань охорони здоров'я;
захист сім'ї, материнства, батьківства і дитинства;
соціальний захист, включаючи соціальне забезпечення.
10.8. Здійснення заходів по боротьбі з катастрофами, стихійними лихами, епідеміями, ліквідація їх наслідків.
10.9. Встановлення загальних принципів оподаткування і зборів в Україні.
10.10. Адміністративне, адміністративно-процесуальне, трудове, сімейне, житлове, земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону довкілля.
10.11. Кадри судових і правоохоронних органів;
адвокатура, нотаріат.
10.12. Захист одвічного місця існування і традиційного способу життя нечисленних етнічних спільностей.
10.13. Встановлення загальних принципів організації системи органів державної влади і місцевого самоврядування.
10.14. Координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків, виконання міжнародних договорів України.
11. Виконавча влада Губернії (виконком) призначається Генеральним директором Губернії (Губернатором) в кількості від 5 до 10 осіб, на чолі якої стоїть староста.
12. Староста також є керівником губернського старостата і начальником:
• керівників організаційних структур Губернії,
• службовців старостату.
13. Діяльність самоврядування Губернії:
13.1. Область громадської інфраструктури:
- університети, академії, вищі заклади післядипломного навчання, тощо;
- науково-дослідні та проектні заклади;
- спеціалізовані бібліотеки, електронні бібліотеки, електронні бази даних;
- Палаци культури, театри;
- редакції інформаційних агентств (радіо, телебачення, Інтернет, газети, журнали, книжки та інше), у тому числі – громадських;
- парки культури та відпочинку, лісопарки, бульвари, водойми, пасовища, лісні масиви;
- стадіони, спортивні клуби та інше;
- спеціальне медичне обслуговування (Губернська лікарня, спеціалізовані диспансери та інше);
- торгівельні заклади, побутові заклади та інші послуги населенню;
- протидія безробіттю й активізація місцевого ринку праці;
- охорони прав споживачів;
- центри соціального захисту (на рівні Губернії);
- будування та утримування доріг сполучення губернського значення, міжміських, об’їзних та між повітовими центрами, залізниці, метрополітену, губернських портів та аеропортів, терміналів, тощо;
- контрольні інспекції.
13.2. Область порядку і громадської безпеки:
- піклування збереженням та безпекою населення у мирний та у Воєнний час, під час Надзвичайного стану та виникнення Надзвичайної ситуації, будівництво та збереження дамб, бомбосховищ, підземних комунікацій;
- утримування військкомату, територіальної оборони, цивільної оборони та іншого;
- піклування службами порядку, порятунку, пожежною службою;
- заздалегідь визначення та приведення до належного стану місць проведення масових зборів, мітингів, маніфестацій, походів і демонстрацій громадян.
13.3. Сфера просторової і екологічної політики:
- планування простору;
- архітектурно-будівельна адміністрація;
- управління нерухомістю;
- збереження біорізноманіття.
14. До завдань самоврядування також до Губернії відносяться:
14.1. Визначення населеного пункту (населених пунктів - притулків), куди людина, яка вперше в житті порушила Конституцію України або Закон України, була б в змозі добровільно сховатись (під гласним надзором та без права покидати цей населений пункт на протязі терміну підсудності за скоєне правопорушення).
14.2. Якщо людина, що сховалась, на протязі терміну підсудності покине пункт-притулок, - вона може бути затримана правоохоронними органами та притягнута до юридичної відповідальності.
14.3. Якщо вперше в житті порушить Конституцію України або Закон України особа, яка постійно проживає у населеному пункті-притулку і має намір сховатись від відповідальності, вона має можливість зробити це в іншому населеному пункті-притулку.
15. Утримання губернських об'єктів та адміністративних об'єктів.
16. Підтримка і популяризація самоврядної ідеї.
17. Співробітництво з неурядовими організаціями і співробітництво з місцевими і регіональними громадами інших держав.
18. Представницький, ухвалюючий та контрольний орган Губернії – територіальна Рада депутатів Губернії.
18.1. До ради входять депутати, які обираються на щорічних чергових виборах (20% штатних вакантних посад), терміном на п’ять років.
18.2. Раду очолює голова і заступник голови (від 1 до 5).
18.3. Рада депутатів Губернії становить:
- 45 депутатів - у Губернії до 200.000 жителів і по 3 на кожні наступні 100.000 жителів, однак не більше ніж 60 депутатів.
18.4. Рада депутатів Губернії може створювати з депутатів постійні та тимчасові комісії та визначати завдання і склад.
18.5. До Ради депутатів Губернії належать справи:
• Ухвалення статуту Губернії.
• Ухвалення бюджету Губернії.
• Ухвалення рішень Губернії.
• Складення актів місцевого права.
• Вибір і відкликання правління Губернії.
• Визначення напрямів діяльності правління Губернії.
• Затвердження Програми та Генерального плану розвитку Губернії на 25 років з щорічним подовженням ще на один рік.
• Затвердження Програми покращення екології, краєвидів та збереження біорізноманіття в природних середовищах існування на території Губернії.
19. Губернія бере на себе і виконує те, що Повіти виконати не можуть.
20. Губернія не здійснює нагляд за діяльністю Повітів, не може відбирати їх права і втручатися в їх фінансове управління.
21. Фінансово автономна Губернія проводить власну бюджетну політику. Губернія має окремий бюджет, який не залежить від доходів Повітів та України. 22. Губернії можуть делегуватися окремі права Кабінету Міністрів України в тих питаннях, які можуть вирішуватися на її території.

Стаття 7.17. УКРАЇНА.
1. Територіальна громада України вирішує всі питання громади, крім тих, які віднесені до компетенції інших територіальних громад України.
2. Україна, як територіальна громада, – юридична особа. 3. Головний юридичній документ України – Конституція України.
4. На території України мають діяти всі органи влади України.
5. Оклад депутатів та посадовців територіальної громади України дорівнює десяти мінімальним окладам. Оклад Міністрів Кабінету Міністрів України дорівнює одинадцяти мінімальним окладам.
Оклад Керівників гілок влади України дорівнює дванадцяти мінімальним окладам.
Оклад депутатів Президентської Ради України дорівнює тринадцяти мінімальним окладам.
Оклад депутата Президентської Ради України під час виконання ним обов’язків Президента України дорівнює чотирнадцяти мінімальним окладам – самий високий посадовий оклад в Україні.
6. Державною мовою територіальної громади України є українська мова.
7. Територіальні громади, окрім державної мови, мають право встановлювати інші мови територіальної громади.
В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, державних установах територіальних громад мова (мови) територіальної громади вживається разом з українською мовою - державною мовою України.
8. Територіальна громада України гарантує усім її народам право на збереження рідної мови, створення умов для її вивчення і розвитку.
9. В державних навчальних закладах окрім державної (Української) та територіальних мов, вивчаються мови інших народів світу, насамперед російської та англійської.
Чим більше людина знає мов – тим вище її культурний рівень.
10. Територіальна громада України гарантує права корінних нечисленних народів відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних договорів України.
11. Державні прапор, герб і гімн України, їх опис і порядок офіційного використання встановлюються Конституцією України.
12. Столицею України є місто Київ.
Статус столиці встановлюється Конституцією України.
Гілки влади, органи влади України не обов’язково повинні знаходитись в Києві.
13. Кожна з територіальних громад має право на свою назву, прапор, герб і гімн (затверджені Верховною Радою України).
14. У веденні територіальної громади України знаходяться:
14.1. Прийняття і зміна Конституції України і Законів України, контроль за їх дотриманням.
14.2. Устрій територіальної громади і території України.
14.3. Регулювання і захист прав і свобод людини і громадянина; громадянство в Україні; регулювання і захист прав національних меншин.
14.4. Встановлення системи територіальних громад, органів концептуальної, ідеологічної, президентської, законодавчої, виконавчої, судової та контрольної влади, порядку їх організації і діяльності; формування органів державної влади.
14.5. Державна власність і управління нею.
14.6. Встановлення основ державної політики і державні програми в області державного, економічного, екологічного, соціального, культурного і національного розвитку України.
14.7. Встановлення правових основ єдиного ринку; фінансове, валютне, кредитне, митне регулювання, грошова емісія, основи цінової політики; державні економічні служби, включаючи державні банки.
14.8. Державний бюджет; державні податки і збори; державні фонди регіонального розвитку.
14.9. Державні енергетичні системи, ядерна енергетика, матеріали, що розщеплюються; державний транспорт, шляхи сполучення, інформація і зв'язок; діяльність в космосі.
14.10. Зовнішня політика і міжнародні відносини України, міжнародні договори України; питання війни і миру.
14.11. Зовнішньоекономічні стосунки України.
14.12. Оборона і безпека; оборонне виробництво; визначення порядку продажу і купівлі зброї, боєприпасів, військової техніки і іншого військового майна; виробництво отруйних речовин, наркотичних засобів і порядок їх використання.
14.13. Визначення статусу і захист державного кордону, територіального моря, повітряного простору, виняткової економічної зони і континентального шельфу України.
14.14. Судоустрій; прокуратура; кримінальне, кримінально-процесуальне і кримінально-виконавче законодавство; амністія і помилування; цивільне, цивільно-процесуальне і арбітражно-процесуальне законодавство; правове регулювання інтелектуальної власності.
14.15. Державне колізійне право.
14.16. Метеорологічна служба, стандарти, еталони, метрична система і числення часу; геодезія і картографія; найменування географічних об'єктів; офіційний статистичний і бухгалтерський облік.
14.17. Державні нагороди і почесні звання України.
14.18. Державна служба.
14.19. Будівництво та утримування стратегічних, транзитних та міжгубернських доріг, залізничних, водних, повітряних шляхів сполучення.

Стаття 7.18.
1. Утворення територіальних громад (юридичних осіб) може проводитись за принципом як «знизу - вверх, так і зверху – вниз».
Тобто «Єдине створює множину, схожу на єдине, та навпаки».
Процес може йти знизу: Слободи об’єднуються у Провінцію, Провінції – у Повіт, Повіти – у Губернію, Губернії – в Україну.
Процес може йти зверху: Україна поділяється на Губернії, кожна Губернія поділяється на Повіти, кожний Повіт – на Провінції, кожна Провінція – на Слободи та так далі. Процес може йти одночасно в двох напрямках.
2. Кожен населений пункт має визначитися відносно свого територіального рівня, враховуючи кількість населення, свої потреби, можливості, відповідальність, самодостатність та прибутковість.

Розділ 8. Концептуальна влада України.

Стаття 8.1.
1. Система наддержавного управління суспільством, що склалася впродовж багатьох століть, визначається як особливий вигляд влади - концептуальна влада.
2. Концептуальна влада - це влада людей, здатних породжувати в суспільстві соціальні процеси, що охоплюють життя суспільства впродовж багатьох поколінь і протікають згідно розробленої концепції, крім того, це ще і влада концепції (задуму або системи ідей), по якій живе суспільство, надмасовою суспільною свідомістю.
3. Влада - це не вивіска на кабінеті, а реалізація на практиці здатності керувати.
4. Повну функцію управління людським співтовариством здійснює лише той, хто через концептуальну владу координує зусилля всіх інших видів влади.

Стаття 8.2.
1. Концептуальна влада — вищий ієрархічний рівень управління суспільством, який ґрунтується на певному світобаченні.
2. У концептуальну владу піднімаються у міру опанування дійсних знань про устрій Всесвіту.
Той, хто, опанувавши знання, передбачає загальний хід речей і реалізує на практиці свою здатність управляти, той, по суті, і входить в концептуальну владу.
3. Дійсне народовладдя — це коли самовладдя концептуальної влади реально доступно всім бажаючим і здатним освоїти необхідні знання і навики. Знання — влада!

Стаття 8.3.
1. Концептуальна влада - це сама вища влада в людському суспільстві.
Вона повинна втілювати в життя етику, мораль, представивши їх в зручній для розуміння всіма людьми формі.
Внаслідок цього концептуальна влада повинна прагнути до того, щоб діяти в руслі Божого Промислу.
2. Справедливий задум пропонує всього одну єдину ідеологію — ідеологію справедливого суспільства.
3. Концептуальна влада:
- Розпізнає чинники, що чинять тиск на суспільство.
- Формує список (векторів) цілей відносно кожного чинника.
- Формує відповідну концепцію (задум) управління ресурсами суспільства відносно виявлених чинників.

Стаття 8.4. Концептуальна Рада України.
1. Концептуальна влада в Україні представлена Концептуальною Радою України, самою вищою колегіальною владою в Україні, працюючою на постійній основі.
2. Концептуальна Рада України відповідальна перед народом України.
3. Концептуальна Рада України розташована поза столицею України.
4. До складу Концептуальної Ради України входять двадцять дві штатні посади депутатів.
Десять осіб представляють Південь (умовно), ще десять осіб представляють собою Північ (умовно).
Кожна десятка очолюється одинадцятою особою та відображає якби протистояння один одному.
Якщо при голосуванні обидві групи та їх керівники набирають однакову кількість голосів – вони повинні знайти інше (третє) рішення.
5. Концептуальна влада України, Ідеологічна Влада України, Президентська влада, Законодавча Влада України, Виконавча Влада України, Судова Влада України, Контрольна Влада України, Виборці та Самовисуванці висувають щорічно Кандидатів у депутати на чотири - п’ять вакантних штатних посад до Концептуальної Ради України.
На незайняті депутатами штатні посадові місця обирають Тимчасових депутатів на
1, 2, 3, 4 роки роботи.
6. Депутат Концептуальної Ради України укладає строкову трудову угоду з Центральною Виборчою Комісією (ЦВК).
7. Контроль за роботою депутатів Концептуальної Ради України проводять Голова Верховної Ради України та Комісія Громадського Контролю Виборців України.
7. Концептуальна Рада України спрямовує свою діяльність на розробку:
• Концепції Державної ідеї України,
• Концепції безпеки України,
• Концепції Генеральної Програми Розвитку України,
• Концепції Держбюджету, тощо.
8. Концептуальна Рада України піклується над поширенням знань про устрій Всесвіту,
про передбачення загального ходу речей і реалізації на практиці своєї здатності управляти.

Стаття 8.5. Основні обов’язки Концептуальної Ради України:
1) виявлення проблем, незалежно від територіального рівня та влади;
2) формування цілей відносно виявлених проблем;
3) вироблення концепції досягнення намічених цілей;
4) впровадження концепції в процес управління життям суспільства.
Головне — концепція виражає реальну моральність претендентів і носіїв концептуальної влади.
2. При підготовці питань, що відносяться до ведення Концептуальної Ради України, від відповідних органів запрошуються необхідна інформація і висновки. У необхідному об'ємі можливість висловлюватися повинна також надаватися юридичним і фізичним особам.
3. Рішення (Постанови) Концептуальної Ради України є обов'язковими до виконання.
4. Акти Концептуальної Ради України підписують депутати Концептуальної Ради України і вони набирають чинності з дня їх підписання і опублікування, якщо інші терміни не передбачені в цих актах.
5. Акти Концептуальної Ради України підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом, публікації та оприлюдненню.
6. Організація, повноваження і порядок діяльності Концептуальної Ради України визначаються Конституцією України та Законами України.
7. Призупинити дію актів Концептуальної Ради України може Президент України за згодою діючих Гілок влади на термін до одного року.
8. Відмінити дію актів Концептуальної Ради України може Всеукраїнський Референдум.
9. На відкритих розширених засіданнях Концептуальної Ради України можуть бути присутні, з правом дорадчого голосу, офіційні та неофіційні особи, представники громадськості (квоти та ротацію регулює Концептуальна Рада України), у тому числі: радники, ЗМІ, депутати різних рівнів територіальної влади, спеціалісти з питань, що заслуховуються, виконавці, опозиціонери, представники тіньової влади, громадськості, іноземці, тощо.
10. Деякі питання відкритих розширених засідань Концептуальної Ради України можуть бути попередньо обговорені у різних колективах, пройти дорадче обговорення в органах влади, ЗМІ, Верховній суспільній палаті України, тіньових органах влади, електронних дорадчих референдумах, тощо.
11. На засіданнях Концептуальної Ради України можуть бути проведені обговорення без обов’язкового прийняття рішення.

Розділ 9. Ідеологічна влада України.

Стаття 9.1.
1. Ідеологічна влада — впроваджує концепцію в суспільство.
2. Ідеологія готує основу для того, щоб суспільство сприймало концепцію.
3. Ідеологічна влада вдягає концепцію в привабливі для народу форми.
4. Справедливий задум пропонує всього одну єдину ідеологію — ідеологію справедливого суспільства.
5. Несправедливий задум ховається в безлічі ідеологій: демократичних, ліберальних, націоналістичних, монархічних, від ультралівих до ультраправих, які, як різноколірні фантики, обгортають одну і ту ж начинку, один вміст: побудова на Землі глобальної невільничої цивілізації.
Таким чином, в будь-якому суспільстві може торжествувати всього лише один задум життєустрою з двох можливих: або Божеський, або сатанинський.
6. Ідеологічна діяльність направлена на формування і збереження в суспільній свідомості певної системи цінностей і норм поведінки.
Поки конкретна ідеологія є пануючою, суспільство є єдиним цілим, суспільна свідомість блокує деструктивні дії, що давлять на нього.
Проте в разі розколу в суспільстві, формування полярних соціальних груп виникає ситуація протистояння їх ідеологій.
При цьому складається ситуація наявності одночасно державної ідеології і ідеології опозиційних груп, яка може перерости в стадію протистояння цих ідеологій, а також держави і різних соціальних груп.
Але навіть часткова дискредитація існуючої ідеології породжує в суспільстві сумніви в справедливості і легітимності існуючого порядку, політичного режиму, що неминуче приводить до дезінтеграції суспільства, втрати державою свого авторитету і підтримки суспільства.

Стаття 9.2. Ідеологічна Рада України.
1. Ідеологічна влада України представлена колегіальним органом - Ідеологічною Радою України та її представниками в територіальних громадах.
2. Ідеологічна Рада України розташована поза столицею України.
3. Ідеологічна Рада України складається з десяти депутатів.
4. Депутат на вакантну штатну посаду до складу Ідеологічної Ради України обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням по двоє щорічно, терміном на п’ять років з числа гідних до ідеологічної роботи людей.
5. Депутат Ідеологічної Ради України може приступити до роботи тільки після прийняття присяги у Верховній Раді України.
6. Депутат Ідеологічної Ради України на штатній посаді контролюється Головою Верховної Ради України, разом з Комісією Громадського Контролю Виборців.
7. Ідеологічна Рада України приймає колегіальні рішення за «Круглим столом».
8. Ідеологічна Рада України представляє найбільш високу якість управління, оскільки частина контурів циркуляції інформації замкнута не через минуле, що відбулося, а через прогнозоване майбутнє.
9. Ідеологічна Рада України формує в суспільстві світогляд і моральність, що підтримує і розвиває вибрану концепцію в спадкоємності поколінь в життєвих обставинах, що змінюються.
10. Ідеологічна Рада України вносить зміни в Програму і Генеральний План України.
11. Ідеологічна Рада України вносить до Верховної Ради України проекти законів ідеологічного спрямування, культури, виховання духовності і високої моральності, згідно Концепції України.
12. Ідеологічна Рада України готує пропозиції в міжнародні і всесвітні організації з питань Концепції та Ідеології.
13. Ідеологічна Рада України вносить пропозиції щодо зміни тексту правлячих документів (Законів, Указів, Постанов, Рішень, Бюджетів, тощо), згідно Концепції України.
14. Ідеологічна Рада України здійснює інші повноваження ідеологічного та дипломатичного спрямування.
15. Ідеологічна Рада України має свого представника у громадах територіальної влади.

Розділ 10. Президентська влада України.

Стаття 10.1.
1. Президентська влада України складається з Президента України та Президентської Ради України.

Стаття 10.2. Президентська Рада України.
1. Президентська Рада України – колегіальний орган президентського керування Україною.
2. Президентська Рада України має дві Палати:
- Палата Радників;
- Палата Екс-Президентів.
3. Кожна з Палат обирає таємним голосуванням Голову Палати терміном на один рік (може достроково відсторонити від посади, а може переобрати на черговий рік).
4. Президентська Рада України обирає таємним голосуванням (відзиває, відчужує з посади, а може переобрати, продовжити дію) на один рік Голову Президентської Ради України – Президента України.

Стаття 10.3.
1. Палата Радників Президентської Ради України має сім штатних посад депутатів.
2. Депутат на вакантну штатну посаду до складу Палати Радників обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням, терміном на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль та перервою в подальшому обранні – п’ять років.
3. Депутат Палати Радників може приступити до роботи тільки після прийняття присяги у Верховній Раді України.
4. Депутат Президентської Ради України (включаючи обидві Палати та Президента України) контролюється Головою Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців України за показниками по Україні:
4.1. Середня тривалість життя населення.
4.2. Середній заробіток населення.
4.3. Зростання фактичного Прожиткового мінімуму та мінімального окладу населення.
4.4. Зниження цін.
4.5. Зниження корупції, злочинності.
4.6. Якість, своєчасність, повноцінність виконання особистих Програми, Плану дій, Угоди з виборцями, Індивідуальної Посадової Інструкції.
5. До Палати Радників щорічно ЦВК виставляє на вибори 1-2 штатні вакантні посади депутатів (непарний рік – одну посаду, парний рік – дві посади).
6. Оклад депутатів Президентської Ради України дорівнює десяти мінімальним окладам.
Оклад Голів Палат Президентської Ради України дорівнює одинадцяти мінімальним окладам.
Оклад Голови Президентської Ради України – Президента України дорівнює, як виключення, чотирнадцяти мінімальним окладам.

Стаття 10.4.
1. Претендентів у Кандидати в депутати на штатне вакантне місце до Палати Радників Президентської Ради України можуть виставляти гілки влади України, Суспільна Палата України, Центральна Виборча Комісія України, виборці (не менше ніж п’ять мільйонів), самовисуванці.
2. Кандидатом у депутати на штатне вакантне посадове місце до Палати Радників Президентської Ради України може бути громадянин України, який вільно володіє українською мовою, здоровий, позитивний лідер, пройшов спеціальне навчання та підвищення кваліфікації за фахом необхідним для Президентської Ради України; має досвід роботи на керівних посадах та депутатом, законну угоду з виборцями 2/3 Губерній, програму та план дій на п’ять років, необхідних Україні (затверджені виборцями), Індивідуальну Посадову Інструкцію.

Стаття 10.5. Палата Екс-Президентів.
1. Палата Екс-Президентів Президентської Ради України складається з Президентів України, які успішно закінчили п’ятирічний термін роботи на посту діючого Президента України (п’ять разів обирались та переобирались на річний термін Президентом України).
2. Президент України, який не менше п’яти разів обирався Президентською Радою України на річний пост Президента України, виконав свої обіцянки та зобов'язання, Угоду з виборцями, Програму і План дій, Індивідуальну Посадову Інструкцію, постійно отримував схвальну оцінку Голови Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців України за якість роботи депутата, утворив Родове екологічно чисте поселення на 150 родових екологічно чистих маєтків та сам зі своїм родом проживає в ньому, має бути нагороджений нагородою України та отримує право довічно носити звання «Президент», мати особисту охорону і транспорт за рахунок держави, має змогу продовжити свою роботу в Палаті Екс-Президентів Президентської Ради України.
Рішення про нагороди Президента України готує Комісія Громадського Контролю Виборців України разом з Президентською Радою України, Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України.
3. Президенти України, які набули право носити довічно звання «Президент» до вступу в дію цієї Конституції України, зберігають це звання та мають змогу продовжити свою роботу в Палаті Екс-Президентів Президентської Ради України.

Стаття 10.6.
1. Президентська Рада України керується у своїй діяльності Концепцією України, Конституцією України, Законами України.
2. Президентська Рада України проводить розподіл між собою обов’язків Президента України, спеціалізується на консультуванні, порадах, підготовці рішень, Указів, виступів, доповідей Президента України і несе за це особисту відповідальність.
3. Президентська Рада України, за участю інших гілок влади, спеціалістів, розробляє Генеральний Бізнес-План України на 100 років, та, після підписання його Президентом України, публікує, оприлюднює та впроваджує.

Стаття 10.7. Президент України.
1. Президент України є главою держави і виступає від імені України.
2. Президент України є главою Президентської Ради України.
3. Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.
4. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Концепції України, Конституції України, Законів України, прав і свобод людини і громадянина.
5. Президент України особисто відповідає за економіку України та Міжнародні відносини України.
6. Повноваження Президента України призначати і звільняти посадових осіб України, що займають ключові пости на державному рівні.
7. Президент України забезпечує погоджене функціонування і взаємодію (координацію) органів державної влади, забезпечення єдності державної влади.
8. Президент України свої рішення приймає особисто, за порадою членів Президентської Ради України, або колегіально за рішенням Президентської Ради України.

Стаття 10.8.
1. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян.

Стаття 10.9.
1. Новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через десять днів після офіційного оголошення результатів виборів (оприлюднення, опублікування) у Президентській Раді України.
2. Президент України має свої символи.

Стаття 10.10.
1. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.
2. Президент України (депутат) не може без згоди Президентської Ради України бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.
3. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Стаття 10.11.
1. Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
2. Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:
• відставки;
• неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
• переобрання Президентською Радою України;
• дострокового відзиву депутата виборцями;
• усунення з поста в порядку імпічменту;
• дострокового зняття з поста рішенням Всеукраїнського Референдуму;
• смерті.

Стаття 10.12.
1. Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Президентської Ради України.

Стаття 10.13.
1. Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Президентської Ради України, підтверджена поширеним консиліумом лікарів і рішенням, прийнятим більшістю Президентської Ради України від її конституційного складу.

Стаття 10.14.
1. Президент України може бути усунений з поста більшістю голосів Президентської Ради України.

Стаття 10.15.
1. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Стаття 10.16.
1. Президент України є символом єдності держави, представником і захисником інтересів громадян, як в своїй країні, так і за кордоном, несе персональну відповідальність за те, що відбувається в країні.
2. Президент України – гарант погодженого функціонування і взаємодії органів державної влади.
3. Президент України – ініціює ухвалення законів, виконує роль арбітра в системі органів влади; він нікому не підпорядкований і не залежить від інших державних органів.
4. Президент України – зобов’язаний дотримуватись обмежень, встановлених законодавством і не порушувати Концепцію України, Конституцію України, Закони України.
5. Президент України – володіє великим політичним впливом, здійснюючи верховне керівництво поточними політичними справами держави.

Стаття 10.17.
1. Повноваження Президента України по відношенню до Уряду України:
• Президент України призначає Прем’єр-міністра, узгодивши заздалегідь кандидатуру з Президентською Радою України.
• Президент має право скликати позачергове засідання уряду, головувати на ньому, визначаючи порядок денний.
• Президент може бути присутнім на засіданні Кабінету Міністрів України й приймати участь у виробленні рішень виконавчої влади.
• Президент має право отримувати стенограму засідання Кабінету Міністрів України (яка є внутрішнім робочим документом уряду і має конфіденційний характер).
• Президент зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності.
• Президент України визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави.
• Президентові України належить право ухвалення рішення про відставку Уряду у випадках:
- подачі Урядом заяви про відставку,
- вираження недовір'я Уряду з боку Верховної Ради України.
2. Президент України має право по власній ініціативі прийняти рішення про відставку Кабінету Міністрів України.
3. Президент України має право скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Президент України має право прийняти рішення про відставку Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
4. Президент України має право призначати (відсторонювати, звільняти з роботи) Представників Президента України у громадах України.

Стаття 10.18.
1. Повноваження Президента України по відношенню до Парламенту:
• Президент України має право припинити повноваження Палати Законодавчої Верховної Ради України;
• Президент України має право призначити дострокові вибори Законодавчої Палати Верховної Ради України;
• Президент України має право скликати позачергову сесію Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного;
• Президент України щорічно та позачергово виступає у Верховній Раді України з посланням про внутрішнє і зовнішнє становище України;
• Президент України має право законодавчої ініціативи;
• Президент України може визначити Законопроект як невідкладний і тоді він має бути розглянутий Верховною Радою України позачергово;
• Президент України підписує і оприлюднює Закони України, або накладає VETO (ЗАБОРОНЯЮ) з наступним мотивованим поверненням їх на повторний розгляд Палатою Законодавчою Верховної Ради України;
• Верховна Рада України підтверджує деякі рішення Президента України;
• Верховна Рада України може висловити недовіру чи провести процедуру Імпічменту Президенту України.

Стаття 10.19.
1. Повноваження Президента України в області зовнішньої політики:
• Президент України представляє країну в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, проводить переговори, підписує ратифікаційні грамоти, тощо.
• Президент України приймає рішення про визнання іноземних держав.
• Президент України призначає і відкликає глав дипломатичних представництв України в іноземних державах і міжнародних організаціях.
• Президент України приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав.
• Президент України підписує міжнародні договори.
Міжнародні договори України - складова частина правової системи України.

Стаття 10.20.
1. Повноваження Президента України як Верховного Головнокомандуючого Збройних Сил України:
• Президент України визначає основні напрями військової політики держави, здійснює керівництво Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями і організаціями.
• Президент України затверджує план цивільної оборони України, а також плани дислокації Збройних Сил і інших військ, розміщення військових об'єктів.
• Президент України веде переговори і підписує міжнародні договори України про спільну оборону і військову співпрацю по питаннях колективної безпеки.
• Як Верховний Головнокомандуючий Збройними Силами Президент України в межах своїх повноважень видає накази і директиви, обов'язкові для виконання Збройними Силами, іншими військами, військовими формуваннями. Управління Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони і Генеральний штаб Збройних Сил України.
• Президент України, будучи Верховним Головнокомандуючим Збройними Силами України, призначає і звільняє вище командування Збройних Сил України.
• Президент України вводить своїм Указом воєнне положення на всій території країни або в окремих місцевостях і негайно повідомляє про це Президентську Раду України та Верховну Раду України.
Указ Президента України про введення воєнного положення підлягає затвердженню Верховною Радою України, яка підтверджує юридичну силу Указу.
• Внутрішні війська і Збройні Сили України підконтрольні Президентові України і можуть використовуватись для захисту громадського порядку.
• Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію.
• Президент України приймає рішення введення в Україні, або в окремих її місцевостях надзвичайного стану (рішення затверджується Верховною Радою України), а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної ситуації.
2. На час війни Президент України може призначити (відкликати) Вищого Командувача Збройними Силами України.
Компетенція Вищого Командувача Збройними Силами України і принципи його підлеглості конституційним органам України визначаються законом.

Стаття 10.21.
1. Повноваження Президента України по питаннях громадянства.
Президент України вирішує питання:
• прийому в громадянство України іноземних громадян, осіб без громадянства;
• прийому рішення по питаннях відновлення громадянства;
• дозволу виходу з громадянства;
• надання політичного притулку, який є суверенним правом держави-суб'єкта міжнародного права.

Стаття 10.22.
1. Президент України призначає і звільняє вищих посадових осіб держави:
• Голову Національного Банку України;
• Членів Центральної Виборчої Комісії України (ЦВК, депутатів);
• третину суддів Конституційного Суду України;
2. Президент України створює суди у визначеному законом порядку.
3. Президент України має право зупинити дію рішень Гілок Влади, територіальних громад та звернутись до Конституційного Суду України з запитом про конституційність цих рішень.

Стаття 10.23.
1. Інші Повноваження Президента України:
• Президент України видає укази і розпорядження, обов’язкові до виконання.
Акти Президента України, видані в межах повноважень, скріплюються також підписами відповідальних виконавців.
• Президент України здійснює керівництво у сферах національної безпеки.
• Президент України здійснює вищу форму державного заохочення - нагородження державними винагородами України.
• Президент України присвоює виші військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини, нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними.
Президент України також надає почесні звання України, затверджує статуси орденів і положення про медалі, видає укази про установу державних винагород і нагородження ними.
• Президент України має право удаватися до погоджувальних процедур і інших методів подолання криз і вирішення суперечок органів влади України.
• Президент України наділений правом вносити пропозиції про поправки і передивляється положення Конституції України.
• Президент України призначає Всеукраїнський Референдум щодо змін Конституції України, проголошує Всеукраїнський Референдум за народною ініціативою, призначає Всеукраїнський Референдум щодо недовіри Палаті Законодавчій Верховної Ради України.
Всеукраїнський Референдум, поряд з вільними виборами є вищим безпосереднім вираженням волі народу.
• Президент України призначає на посаду (звільнення з посади) Голову Національного комітету державної служби України.
• Президент України створює, в межах передбачених бюджетом України коштів, для здійснення своїх повноважень, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.
• Президент України звертається з посланнями до народу України.
• Президент України здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України та законами України.

Стаття 10.24.
1. Надзавдання Президенту України:
• Забезпечити перехід від фактологічної до методологічної педагогіки.
• Повернути людям вірне розуміння історії та управління у глобальному історичному процесі.
• Припинити плюралізм ідеологій.
• Заборонити лихварство.
• Скоротити державний зовнішній борг. Припинити зовнішнє кредитування України.
• Пропагувати здоровий спосіб життя!
• Утримувати гідну Армію і Флот.

Стаття 10.25.
1. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Стаття 10.26.
1. Конституція України дає вичерпний перелік повноважень Президента України, порядок здійснення яких може уточнюватись ухваленням окремих законів.

Стаття 10.27. Комітет з економічних реформ України.
1. Президент України несе особисту відповідальність за стан економіки в Україні.
2. Президенту України безпосередньо підпорядкований Комітет з економічних реформ України.
3. Комітет з економічних реформ України:
- розробляє та надає Президенту України пропозиції щодо персонального складу Комітету з економічних реформ України, передбачивши входження в установленому порядку до його складу керівників відповідних державних органів, представників профільних комітетів Верховної Ради України, провідних вітчизняних та іноземних фахівців, у тому числі експертів міжнародних організацій, консалтингових та аудиторських компаній;
- пропозиції щодо економічних реформ України;
- проект Генерального Плану Розвитку України на 100 років.
4. Комітет з економічних реформ України допомагає Президенту України своєчасно і повноцінно впроваджувати економічні реформи в Україні.
5. Комітет з економічних реформ України контролює хід та якість, своєчасність та повноцінність впровадження економічних реформ на рівнях територіальних громад і в Україні.

Розділ 11. Законодавча влада України.

Стаття 11.1.
1. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Парламент - Верховна Рада України.
2. На територіальних рівнях громад представницька влада представлена Радою депутатів.

Стаття 11.2. Верховна Рада України.
1. Верховна Рада України - єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальну будову і складається з депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
2. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони.
3. Верховна Рада України працює на постійній та сесійній основі.
4. Оклад депутатів Верховної Ради України дорівнює десяти мінімальним окладам. Оклад Голів Палат Верховної Ради України дорівнює одинадцяти мінімальним окладам.
Оклад Голови Верховної Ради України дорівнює дванадцяти мінімальним окладам.

Стаття 11.3.
1. Верховна Рада України складається з двох Палат:
- Палата Законодавча;
- Палата Сенату (Сенат).
2. На сесії Верховної Ради України кожна з двох Палат голосує окремо.
3. Верховна Рада України, у разі проведення сесії двома палатами разом, діє як Національні Збори України.
4. Національні Збори України ухвалюють свій регламент.
5. Повноваження депутатів України визначаються Конституцією та законами України. 6. Депутати Верховної Ради України можуть добровільно об'єднуватися у фракції, комітети, комісії.
7. Контроль за роботою депутатів Верховної Ради України проводить Голова Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців України за показниками:
7.1. Питома вага діючих законів, що не зазнали змін впродовж перших десяти років дії, по відношенню до загальної чисельності ухвалених законів за той же час (якість роботи Верховної Ради України).
7.2. Кількість діючих законів, прийнятих Верховною Радою України за підписом одного й того ж автора (продуктивність роботи депутата).
7.3. Питома вага кількості діючих законів одного й того ж автора, що не зазнали змін впродовж роботи цього автора депутатом Верховної Ради України (якість роботи депутата).
7.4. Якість, своєчасність, повноцінність виконання особистих Програм, Плану дій, Угоди з виборцями, Індивідуальної Посадової Інструкції.

Стаття 11.4.
1. Традиції українського парламентаризму сягають давньоруського віча — всенародних зборів середньовічної громади чи міста.
2. У 15 столітті на українських землях з'явилася практика проведення зібрань — сеймів.
3. У 16 столітті в Україні оформилася традиція проведення козацьких рад.
4. Першим попередником Верховної Ради України була Центральна Рада Української Народної Республіки, утворена 17 березня 1917 року.
5. Другим попередником Верховної Ради України можна вважати З'їзд хліборобів-землевласників за участю 8000 делегатів, який відбувся в Києві 29 квітня 1918 р.
6. Безпосереднім конституційним попередником Верховної Ради України була Верховна Рада Української радянської соціалістичної республіки.

Стаття 11.5. Палата Законодавча Верховної Ради України.
1. Конституційний склад Палати Законодавчої Верховної Ради України – двісті десять депутатів України (180 + 30 сумісників), які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.
2. Депутатом Палати Законодавчої Верховної Ради України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу, достатню освіту і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
3. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
4. Повноваження депутатів України визначаються Конституцією України та Законами України.
5. Чергові вибори до Палати Законодавчої Верховної Ради України відбуваються в другу неділю квітня щорічно, на яких обирається п’ята частина депутатів (36 депутатів) та Помічники депутатів.
6. На незайняті штатні посади обирають Тимчасових депутатів з Помічниками депутатів.
7. Позачергові вибори до Палати Законодавчої Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період ста тридцяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Палати Законодавчої Верховної Ради України.
8. Порядок проведення виборів депутатів України встановлюється Конституцією України.

Стаття 11.6.
1. Депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.
2. Депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі.
3. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

Стаття 11.7.
1. Перед вступом на посаду депутати України складають перед Верховною Радою України присягу.
Присягу складають також обрані Тимчасові депутати, Помічники депутатів.
Після чого депутати та Помічники депутатів скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.
2. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
3. Повноваження депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Стаття 11.8.
1. Повноваження депутатів України припиняються одночасно з припиненням строкової трудової угоди, укладеної на п’ять років (у Тимчасових депутатів термін менший ніж п’ять років).
2. Повноваження депутата України припиняються достроково у разі:
1) складення повноважень за його особистою заявою;
2) набрання законної сили обвинувачувальним вироком щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;
5) смерті.
Рішення про дострокове припинення повноважень депутата України приймається більшістю від наявного складу Верховної Ради України.
3. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 11.9.
1. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин конституційного складу Палати Законодавчої Верховної Рад України (180 : 3 х 2 = 120 депутатів).
3. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України.
4. Голосування депутатів за прийняття рішення проходить в кожній Палаті окремо.

Стаття 11.10.
1. Чергові сесії Верховної Ради України, Палат проводять за регламентом.
2. Позачергові сесії Верховної Ради України, Палат, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України, на вимогу не менш як третини депутатів України від наявного складу Верховної Ради України, Палат або на вимогу Президента України.
3. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання (Палата Сенату збирається на протязі доби без скликання).
У разі закінчення строку повноважень депутата Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану його повноваження продовжуються до дня прийняття присяги обраного на його штатне місце нового депутата Верховної Ради України.

Стаття 11.11.
1. Засідання Верховної Ради України, Палат проводяться відкрито.
Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від наявного складу Верховної Ради України.
2. Рішення Верховної Ради України, Палати приймаються виключно на пленарних засіданнях шляхом голосування.
3. Голосування на засіданнях Верховної Ради України, Палати здійснюється депутатом України обов’язково та особисто.
4. Замість відсутнього депутата (з різних причин) повинен голосувати його Помічник депутата від свого Імені та Прізвища.

Стаття 11.12.
1. До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених цією Конституцією, Законами України;
2) призначення всеукраїнського референдуму;
3) прийняття законів;
4) розпуск територіальної Ради депутатів, яка порушує Конституцію України, або Закон України;
5) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
6) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
7) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);
11) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
12) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;
13) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
14) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженого Верховної Ради України з бізнесу, Уповноваженого Верховної Ради України з довкілля, заслуховування їх щорічних доповідей;
15) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
16) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
17) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;
18) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;
19) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України;
20) призначення на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
21) призначення третини складу Конституційного Суду України;
22) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
23) утворення і ліквідація Губерній та Повітів, встановлення і зміна меж Губерній, Повітів, найменування і перейменування населених пунктів, територіальних громад;
24) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;
25) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
26) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
27) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;
28) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу депутата України, групи депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від наявного складу Верховної Ради України;
29) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;
30) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.
2. Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Стаття 11.13.
1. Депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити депутата України про результати розгляду його запиту.

Стаття 11.14.
1. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини депутатів України від її наявного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України.
2. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом року.

Стаття 11.15.
1. Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх.
2. Голова Верховної Ради України:
1) веде засідання Верховної Ради України;
2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;
3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;
4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими
органами державної влади України та органами влади інших держав;
5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.
3. Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України.

Стаття 11.16.
1. Верховна Рада України затверджує перелік фракцій та комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих фракцій та комітетів.
2. Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України.
3. Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати постійно діючі та тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.
4. Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати наглядові комісії за діяльністю окремих структур, дією і коректуванням прийнятих Законів України (на протязі перших десяти років).
5. Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від наявного складу Верховної Ради України.
Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.
6. Організація і порядок діяльності фракцій, комітетів Верховної Ради України, її постійнодіючих, наглядових, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Стаття 11.17.
1. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її наявного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Стаття 11.18.
1. Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
3) права корінних народів і національних меншин;
4) порядок застосування мов;
5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти,
культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;
13) територіальний устрій України;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;
18) правовий режим державного кордону;
19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;
20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;
21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус депутатів України;
22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
2. Виключно законами України встановлюються:
1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;
2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;
3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;
4) порядок використання і захисту державних символів;
5) державні нагороди;
6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
7) державні свята;
8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
3. Законом України оголошується амністія.

Стаття 11.19.
1. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України, Концептуальній Раді України, Ідеологічній Раді України, Судовій владі, Контрольній владі, Суспільній Палаті України, Конституційній Асамблеї України, Комітету по боротьбі з корупцією, Антимонопольному Комітету України, Центральній Виборчій Комісії України, Національній Раді України з питань інформації, Комісії Громадського Контролю Виборців України, територіальній громаді.

Стаття 11.20.
1. Закон підписує автор (автори), відповідальні виконавці, Голова Палати Законодавчої і направляє його до Палати Сенату.
2. Депутати Палати Сенату впродовж десяти днів після отримання закону, розглядають його і повертають до Палати Законодавчої на доробку (без коментарів), або Голова Палати Сенату підписує закон і передає на підпис Голові Верховної Ради України.
3. Депутати Палати Законодавчої, отримавши повернутий з Сенату закон, доробляють його та знов направляють до Сенату, або повторно голосують за нього не менше ніж двома третинами наявних голосів та направляють до Голови Верховної Ради України.
4. Голова Верховної Ради України підписує закон (може не підписати та повернути до Палати Законодавчої) і невідкладно направляє його Президентові України.
5. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
6. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
7. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Палатою Законодавчою не менш як двома третинами від її наявного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
8. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Стаття 11.21.
1. Перші десять років закон вважається тимчасовим і може бути змінений (відмінений) рішенням Верховної Ради України.
2. З одинадцятого року дії закону він вважається постійно діючим і подальші зміни чи відміна його можливі тільки за рішенням Всеукраїнського референдуму.
3. Якщо за десять років дії закону ніяких змін його тексту не відбулося, автор такого закону потребує винагороди.

Стаття 11.22.
1. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
2. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
3. Держава прагне до збалансованості бюджету України.
4. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Стаття 11.23.
1. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на десять років та на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.
2. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 жовтня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на десять років та наступний рік.
Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Стаття 11.24.
1. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.
Поданий звіт має бути оприлюднений.

Стаття 11.25.
1. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.
2. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Стаття 11.26. Палата Законодавча Верховної Ради України.
1. Палата Законодавча складається з семи Постійних Фракцій по 30 штатних посад депутатів кожна.
2. Фракція Ступенева.
2.1. Депутати, обрані за пропозицією виборців України.
2.2. Кожний депутат, обраний за Ступеневим принципом у територіальній громаді, має право на протязі перших шести місяців, створити тимчасову групу з чотирьох депутатів (включаючи себе) того ж територіального рівня і обрати одного з чотирьох на вакантну штатну посаду депутата більш високого територіального рівня.
Депутати, які лишилися не обраними, продовжують робити у громаді свого територіального рівня.
Депутат, який був переобраний (один з чотирьох) до більш високого територіального рівня, має право на протязі перших шести місяців (після переобрання) знову зібрати групу з чотирьох депутатів, обраних за ступеневим принципом до цього територіального рівня (включаючи себе) і провести переобрання до більш високого територіального рівня. І так на кожному з територіальних рівнів, аж до Фракції Ступеневої Палати Законодавчої Верховної Ради України.
Якщо в результаті багаторазового переобрання до Фракції Ступеневої буде переобрано більш ніж 6 депутатів (щорічно) на вакантні штатні посади, то дозволяється використати вільні посадові місця Фракції Сумісників.
3. Фракція Мажоритарна.
3.1. Депутати, обрані з Самовисуванців України.
4. Фракція Політична.
4.1. Депутати, обрані від Політичних партій України.
5. Фракція Спеціалістів.
5.1. Депутати, обрані від Громад Спеціалістів, Професійних Союзів України.
6. Фракція Керівників.
6.1. Депутати, обрані від Керівників найбільших Державних підприємств України (п’ять посад), Керівників великого бізнесу України (п’ять посад), Керівників середнього бізнесу України (десять посад), Керівників малого бізнесу України, підприємців України (десять посад).
7. Фракція Інноваційна.
7.1. Депутати, обрані від громад винахідників, раціоналізаторів та наукової організації праці України.
8. Фракція Сумісників.
8.1. Депутати-сумісники з територіальних громад інших територіальних рівнів України.
Депутати-сумісники мають право робити на +0,5 штатного окладу в іншій територіальній громаді тимчасово (до одного року) для вирішення питань своєї територіальної громади. Заяву депутату на сумісництво затверджують Голови обох громад (основної і за сумісництвом), погоджують з виборцями (Комісіями Громадського Контролю Виборців). Сумісництво депутата, за необхідністю, може бути один раз продовжено ще на рік.
Депутат Верховної Ради України може тимчасово (до одного року) робити за сумісництвом у іншій територіальній громаді (до 15% депутатів).
Сумісництво можливе у вільний від основної роботи час.
Обов’язкова наявність у депутата-сумісника у Верховній Раді України - Помічника депутата, який прийняв присягу.

Стаття 11.27. Палата Сенату Верховної Ради України.
1. Палата Сенату Верховної Ради України штатних посад не має.
2. Палата Сенату складається з двох Постійних Фракцій депутатів України (Сенаторів):
- Фракція Представників;
- Фракція Національностей.
2. До Фракції Представників депутати територіальної Ради Губернії обирають серед депутатів двох представників та направляють їх до Палати Сенату Верховної Ради України (разом з їх посадовим окладом та додатковою оплатою).
3. До Фракції Національностей кожна національна громада на рівні України, яка досягла чисельності більше ніж 50 000 дорослих осіб, має право направити двох депутатів цієї національності з територіальної Ради депутатів до Палати Сенату Верховної Ради України (разом з їх посадовим окладом та додатковою оплатою).
Національна громада, яка на рівні України за кількістю дорослих осіб не досягла
50 000 громадян, має право за угодою з іншою (іншими) національною громадою, перевищивши разом 50 000 дорослих осіб, направити до Сенату Верховної Ради України двох депутатів територіальної Ради, які будуть представляти не одну, а декілька національних громад.
4. Ради депутатів, які направили своїх депутатів до Палати Сенату Верховної Ради України, відповідальні за їх своєчасну законну ротацію (узгоджено з ЦВК України).
5. Палата Сенату Верховної Ради України доводить оклади депутатів Сенату до норми та таку ж саму додаткову оплату депутату (на облаштування свого робочого місця, приміщень, будівлі, утримання Помічника депутата, іншого персоналу, тощо, крім зарплати депутата).

Стаття 11.28.
1. Депутати Верховної Ради України самостійно обирають (переобирають) керівний склад своєї Фракції, Палати та Верховної Ради України.
2. Кожен штатний працівник Верховної Ради України працює за Індивідуальною посадовою інструкцією.
Депутати Верховної Ради України в перший місяць роботи узгоджують свої угоди з виборцями, Програми та Плани дій з Планом роботи Палати (Комітету, Фракції, тощо) та Верховної Ради України, регламентом.

Стаття 11.29.
1. Депутати Верховної Ради України мають бути зразком культури поведінки для всього народу України і зарубіжжя.
2. Для підтримання правопорядку в Верховній Раді України депутати утворюють Штаб ДНД з добровільно бажаючих депутатів Верховної Ради України.
3. За порушення Конституції України, Законів України в громадських місцях, у тому числі в приміщеннях Верховної Ради України, дружинники мають право законно затримувати таких осіб, писати і збирати пояснення, фіксувати факти порушення, свідків, складати протоколи та передавати органам міліції, чи безпосередньо до суду.

Розділ 12. Виконавча влада України.

Стаття 12.1.
1. Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади України.
2. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України у межах, передбачених Конституцією України.
3. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Концепцією України, Конституцією України та Законами України, а також указами Президента України.
4. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.
5. Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Стаття 12.2.
1. Кабінет Міністрів України направляє діяльність виконавчої влади територіальних громад.

Стаття 12.3.
1. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України (за умови попереднього узгодження з Президентською Радою України).
2. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Прем'єр-міністром України з фахівців вищого ґатунку.
3. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми та плану діяльності Кабінету Міністрів України, узгоджених з Верховною Радою України та Комісією Громадського Контролю України, схвалених Президентом України.
4. Контроль за якістю роботи Кабінету Міністрів України та кожного з його штатних працівників проводить Комісія Громадського Контролю України за показниками:
4.1. Чисельність населення України.
4.2. Доход на душу населення (в перерахуванні на прожитковий мінімум - коефіцієнт).
4.3. Зменшення боргів України.
4.4. Рівень зайнятості населення.
4.5. Якість, своєчасність, повноцінність виконання особистих Програми і Плану дій, Індивідуальної Посадової Інструкції.

Стаття 12.4.
1. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів. 2. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед Президентом України.
3. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку.
4. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.
5. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.
6. Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж сто двадцять діб.
7. Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри, чи за результатами роботи Комісії Громадського Контролю України.

Стаття 12.5.
1. Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Концепції, Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

Стаття 12.6.
1. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
2. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
3. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Стаття 12.7.
1. Виконавчу владу в територіальних громадах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві органи виконавчої влади.
2. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
3. Склад місцевих виконавчих органів влади формують голови територіальних громад.
4. Голови територіальних громад Губерній призначаються на посаду і звільняються з посади Прем’єр-міністром.
5. Голови територіальних громад Губерній при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Прем’єр-міністром України.
6. Місцеві виконавчі органи влади підзвітні і підконтрольні територіальним Радам депутатів у частині повноважень, делегованих їм територіальними Радами депутатів.
7. Місцеві органи виконавчої влади підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади більш високого рівня.
8. Рішення керівників територіальних громад, що суперечать Конституції та Законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Керівником територіальної громади більш високого рівня, або Прем’єр-міністром України чи Президентом України з одночасним зверненням до суду.

Стаття 12.8.
1. Місцеві органи виконавчої влади на відповідній території забезпечують:
1) виконання Концепції, Конституції та Законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади більш високого територіального рівня (їх керівників);
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Стаття 12.9.
1. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
2. Основи організації, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією України.

Розділ 13. Судова влада України.

Стаття 13.1.
1. Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:
1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стаття 13.2.
1. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду (переназначається, звільняється з посади) рішенням Верховної Ради України.
2. Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.
3. Організація і порядок діяльності органів прокуратури визначаються Законом України.

Стаття 13.3.
1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
2. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
3. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
4. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
5. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.
6. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 13.4.
1. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
2. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
3. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
4. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.
5. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Стаття 13.5.
1. Незалежність суддів гарантуються Конституцією України.
2. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
3. Судді обіймають посади п’ять років з правом подальшого переобрання на чергові п’ять років.
4. Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено;
2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) порушення суддею вимог щодо несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
7) припинення його громадянства;
8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
6. Повноваження судді припиняються у разі його смерті.
7. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей.

Стаття 13.6.
1. Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.
2. Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.
3. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
4. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
5. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються Законом України.
6. Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому Законом України.

Стаття 13.7.
1. Судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України на п’ять років, в порядку, встановленому Законом України.
2. Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому Законом України.

Стаття 13.8.
1. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Конституції України та Закону України.
2. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Стаття 13.9.
1. Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед Законом України;
3) забезпечення доведеності вини;
4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення обвинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених Законом України;
9) обов'язковість рішень суду.
2. Законом України можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.
3. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Стаття 13.10.
1. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
2. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
3. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Стаття 13.11.
1. В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
2. Вища рада юстиції складається з двадцяти членів.
Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.
3. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Стаття 13.12.
1. Населення, яке сприяє агресору, сепаратистам, бандитам, терористам, тощо – не визнається як мирне населення.
2. Населення, яке на мирні протести, мітинги, демонстрації, тощо готується як до вчинення злочину (готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину), або вчиняє замах на злочин, або вчиняє злочин – не є мирним населенням, а кваліфікується відповідно до статей Кримінального Кодексу України та інших Законів України.
Таких осіб необхідно не допускати до мирного населення, негайно вилучати, затримувати і до них застосовувати необхідні дії, згідно Конституції України та Законів України.
3. Масові дії на проїжджій частині, на охороняємій території, біля будівель управлінської праці - заборонені.
Масові дії можливі лише в спеціально виділених для цього приміщеннях або місцях, які погоджені з органами міліції і виконавчої влади (в цілях забезпечення безпеки людей і правопорядку).
4. Для профілактичних дій, затримання осіб немирного населення застосовуються Служба безпеки, Збройні Сили, Міліція і ДНД.

Розділ 14. Контрольна влада України.

Стаття 14.1.
1. Контроль - одна з основних функцій системи управління.
2. Контроль здійснюється на основі спостереження за поведінкою керованої системи з метою забезпечення оптимального функціонування останньої (вимірювання досягнутих результатів і співвіднесення їх з очікуваними результатами).
3. На основі даних контролю здійснюється адаптація системи, тобто прийняття оптимізуючих управлінських рішень.
4. По-перше, контроль - це одна з функцій управління, без якої не можуть бути реалізовані повною мірою всі інші функції.
5. По-друге, контроль - це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей.
6. Керівники починають здійснювати функцію контролю з того самого моменту, коли вони сформулювали цілі та завдання і створили організацію.
7. Виділяють дві основні функції контролю - попередження виникнення кризових ситуацій і підтримка успіху.
8. Перша з цих функцій покликана виявити проблеми і дати можливість скорегувати діяльність організації до того, як ці проблеми переростуть в кризу.
9. Будь-яка організація повинна мати здатність вчасно виявити свої помилки і виправити їх до того, як вони завдадуть шкоди її діяльності і тим більше завадять досягненню цілей.
10. Друга функція контролю полягає в активній підтримці того, що є успішним у роботі організації.
Ця функція покликана визначити, які напрямки діяльності організації в найбільшій мірі сприяють досягненню її цілей.
11. Важливо і те, що вже самі по собі цілі, плани і структура організації визначають її напрям діяльності, розподіляючи її зусилля тим чи іншим чином і направляючи виконання робіт.
Контроль, таким чином, є невід'ємним елементом самої сутності будь-якої організації.
12. Мета контролю - запобігання помилок.

Стаття 14.2.

1. Однією з найважливіших складових інституційного розвитку України завжди були і будуть питання організації та здійснення Контрольної влади.
2. Органи Контрольної влади здійснюють контрольні функції і повноваження, щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
3. Контрольна влада є особливим різновидом державної влади.
Контрольна влада — головний, типовий засіб здійснення державної влади.
Контрольна влада — влада, яка посідає самостійне місце в системі розподілу державної влади.
4. Контрольна влада повинна здійснюватись державними органами правомірно, тобто бути легальною.
5. Метод контрольної влади - це спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа, група осіб або відповідні відносини.
6. Із розвитком і зміцненням держави, ускладненням її політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення.
За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя — контрольна.
7. Головною метою контролю є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої управлінської програми, а при виявленні аномалій - приведення управлінської системи в стійкий стан за допомогою всіх наявних регуляторів.
8. Соціальне призначення контролю в тому, що він покликаний служити джерелом інформації про процеси, які відбуваються, умовою підтримки законності, порядку й організованості, охорони свободи і дотримання прав громадян.
Контроль використовується як важливий засіб виявлення правильності поставлених завдань, міри пізнання об'єктивних законів суспільного розвитку.
9. Основа соціального контролю - це система цінностей у сферах моралі, права, релігії, естетики, які віддзеркалюють інтереси певної соціальної спільноти.
10. Форми соціального контролю є різноманітними на різних рівнях.
На рівні суспільства можна вирізнити дві загальні форми соціального контролю:
• формальний (правоохоронні органи, контрольно-ревізійні органи, державний примус);
• неформальний (контроль засобів масової інформації, громадська думка, громадські організації).
11. Завдання контролю полягає в тому, щоб виявити результати впливу суб'єкта на об'єкт, допущені відхилення від вимог управлінських рішень, від прийнятих принципів організації та регулювання, причини цих відхилень, а також визначити шляхи подолання наявних перешкод для ефективного функціонування всієї системи.
12. Контролюючим органам надане право втручання в оперативну діяльність підконтрольних об'єктів у формі видання обов'язкових для виконання вказівок.
13. Контроль необхідний з таких причин:
• через фактор невизначеності;
• для попередження виникнення кризових ситуацій.
Ефективний контроль повинен забезпечувати виявлення проблем і можливість коректування дій до того, як ці проблеми зможуть перерости в кризу. Тобто, необхідно вчасно фіксувати помилки і виправляти їх до того, як вони стануть на перешкоді досягнення цілей організації.
• для підтримки успіху.
Визначивши, які саме аспекти діяльності сприятимуть успіху, можна їх потім відповідним чином стимулювати.
14. Контроль - не надзвичайний захід, а неодмінна частина організаційної роботи, складовими елементами якої є вироблення і прийняття рішення, технологія і механізм організації його виконання й перевірка кінцевого результату.
15. Головне призначення контролю, його дієвість спрямовані на побудову демократичного відкритого суспільства, сприяння йому.
16. Суспільство має контролювати апарат державного управління, що підвищує відповідальність останнього перед громадянами за свої рішення, шляхи їх здійснення та кінцеві результати.
17. Контрольна діяльність ґрунтується на певних принципах:
• об'єктивність,
• дієвість (оперативність),
• універсальність,
• гласність,
• систематичність (постійність),
• ефективність.
18. Контроль має:
• здійснюватися безперервно, регулярно та систематично;
• бути своєчасним за терміном здійснення, сумлінним і повним в охопленні об'єкта контролю;
• бути оперативним, дійовим і гласним;
• мати загальний характер - повинен бути невід'ємною частиною посадових обов'язків кожного керівника;
• форми і методи контролю повинні мати різнобічний характер: перевірки вищестоящими органами нижчестоящих, письмові звіти, контрольні журнали, картотеки, наради, засідання тощо.
19. Контрольна діяльність має бути:
• підзаконною,
тобто контроль повинен здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;
• всебічною,
тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;
• глибокою,
тобто перевірці повинні підлягати не тільки ті підрозділи, результати діяльності яких недостатні, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, запобігати помилкам та упущенням;
• об'єктивною,
тобто виключати упередженість;
• гласною,
тобто її результати мають бути відомі підконтрольному об'єкту;
• результативною (дійовою).
Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ.
Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами з усунення недоліків.
20. Контроль буває зовнішнім і внутрішнім.
20.1. Зовнішній контроль - це контроль надвідомчий з боку виборних органів державної влади, спеціалізованих органів та громадськості за законністю в організаційно не підпорядкованих їм об'єктах, який в основному стосується одного з аспектів їх діяльності. Цей вид контролю здійснюється у таких формах:
• конституційний,
• парламентський,
• судовий,
• фінансовий,
• громадський та прокурорський нагляд.
20.2. Внутрішній контроль є відомчим контролем для систематичної перевірки виконання рішень об'єктами управління. Такий контроль не виходить за межі самої управлінської системи, органи якої перебувають в адміністративній підпорядкованості. Він здійснюється всіма органами виконавчої влади, їх посадовими особами, забезпечується службовцями чи спеціалізованими структурами і врівноважує діяльність державного управління. Контроль виступає як функція управління, будучи однією з складових здійснення керівництва. Кожен керівник повинен здійснювати нагляд за підлеглими і контролювати виконання ними його розпоряджень. Коли він не в силі самостійно здійснювати цю функцію, частково передає її спеціально утвореному органові.
Внутрішній контроль можна назвати ще адміністративним контролем. Його завданням є попередження випадків порушення дисципліни, вимог чинного законодавства, невиконання управлінських рішень, бюрократизму, корупції тощо. Адміністративний контроль в органах виконавчої влади здійснюється по управлінській вертикалі, а також за процесом надання ними управлінських послуг та забезпечення конституційних прав і свобод громадян.
Ефективність діяльності органів виконавчої влади залежить від рівня організації виконання та контролю за виконанням законів, рішень, програм, наказів, розпоряджень тощо. Тому контроль повинен бути обов'язковою складовою частиною діяльності всіх органів виконавчої влади.
Результати та висновки внутрішнього контролю обов'язково мають передаватися до вищого, відносно підконтрольного, органу. Головною метою адміністративного контролю є перевірка якості виконання поставлених завдань, своєчасне виявлення проблем, концентрація зусиль на корегуванні ситуації, оперативне вжиття заходів щодо забезпечення виконання завдань.

Стаття 14.3. Контроль з боку Президента України.
1. Глава держави, Президент України наділений правом контролю за додержанням законності у всіх структурах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави.
2. У разі невідповідності Конституції, чинному законодавству Президент скасовує акти Кабінету Міністрів України, акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпорядження голів територіальних громад, приймає рішення про відставку останніх, якщо недовіру їм висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради.
3. Для здійснення своїх функцій, у тому числі й контрольних, Президент може створювати необхідні консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби.

Стаття 14.4. Контроль з боку Кабінету Міністрів України.
1. Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади відіграє ключову роль у сучасній системі державного управління.
2. Уряд реалізує свої контрольні повноваження в процесі:
1) реалізації програм економічного, соціального, культурного розвитку країни в цілому та окремих її регіонів;
2) проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;
політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
3) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
4) організації та забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
5) спрямування і координації роботи міністерств та інших органів виконавчої влади.
3. Кабінет Міністрів утворює урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).
Урядові органи державного управління здійснюють:
• управління окремими підгалузями або сферами діяльності;
• контрольно-наглядові функції;
• регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції.
Результати контрольної діяльності Уряду знаходять своє відображення в постановах і розпорядженнях, які він видає.
4. Кабінет Міністрів здійснює контрольну функцію відносно місцевих виконавчих органів влади, які при здійсненні своїх повноважень відповідальні та підзвітні перед ним.
5. Контроль з боку центральних органів виконавчої влади - це контроль, який здійснюється міністерствами, державними комітетами (державними службами) та центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом. Керівники центральних органів виконавчої влади відповідно до положень про ці органи, які затверджує Президент України, організовують і здійснюють контроль виконання в доручених їм сферах діяльності і несуть відповідальність за стан справ у цих сферах перед Президентом та Кабінетом Міністрів. Вони визначають ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
6. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль над відповідними управліннями, відділами та іншими структурними підрозділами місцевих виконкомів.
7. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади контролюють процес виконання виданих ними актів у підвідомчих установах своєї галузі (відомства).
З метою уніфікації адміністративної діяльності міністри здійснюють нагляд за функціонуванням управлінських підрозділів та службових осіб відповідної галузі. Вони наділені правом скасовувати накази, інструкції, призначати бухгалтерські, інші документальні ревізії, накладати дисциплінарні стягнення щодо підпорядкованих об'єктів управління.

Стаття 14.5.
1. Контрольні повноваження місцевих органів виконавчої влади закріплені в Законах України.

Стаття 14.6. Фінансовий контроль.
1. Фінансовий контроль:
• здійснюється з метою захисту інтересів держави спеціально визначеними державними органами, наділеними державно-владним повноваженнями, в межах їхньої компетенції;
• взаємини між органами, які здійснюють фінансовий контроль, і тими, що перевіряються, мають субординаційний характер;
• рішення про застосування відповідного різновиду контролю приймають компетентні посадові особи контрольного органу зі своєї ініціативи або за дорученням правоохоронних органів;
• органи, що здійснюють контроль (їх посадові особи), у випадках, передбачених законодавчими актами, можуть накладати адміністративні стягнення, адміністративні штрафи, застосовувати відповідні фінансові та інші санкції у випадках, у розмірі і в порядку, передбачених законом;
• органи, які здійснюють контроль, співпрацюють (взаємодіють) між собою, іншими органами, що здійснюють державний контроль, і правоохоронними органами; користувачами результатів ревізій і перевірок є як самі особи, так і власники, що перевіряються (органи, уповноважені власником), правоохоронні органи.

Стаття 14.7. Громадський контроль.
1. Громадський контроль є невід'ємною частиною громадянського суспільства.
«Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування». Така норма передбачає громадський контроль за органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, за діяльністю управлінського апарату, посадових і службових осіб.
2. Суб'єктами такого контролю є громадські об'єднання: політичні партії, професійні союзи, молодіжні та інші громадські організації, органи самоорганізації населення, трудові колективи, збори громадян за місцем проживання, а також окремі громадяни.
3. Громадський контроль забезпечується від імені громадськості, а не держави. Тому їх контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, а рішення за результатами перевірок носять рекомендаційний характер.
4. Для громадського контролю характерно є попередження порушень у сфері виконавчої влади за допомогою засобів суспільного впливу. Як і державний, громадський контроль базується виключно на правових засадах.
5. Своє право контролю над державними інституціями громадяни реалізують через різноманітні громадські об'єднання. У різних формах об'єднання громадян здійснюють громадський контроль.

Стаття 14.8. Контроль з боку засобів масової інформації (ЗМІ).
1. ЗМІ здійснюють комунікативні функції між державою, суспільно-політичними інституціями та громадянами.
2. ЗМІ покликані реалізовувати функцію громадського контролю за діяльністю державних та суспільних структур.
3. ЗМІ незалежні, перш за все, від владних структур.
4. ЗМІ конструктивно опозиційні до влади (без крайнього радикалізму) в тому, що розглядають кожну дію владних структур під кутом зору: чи принесе вона користь пересічному громадянину, чи не порушить його конституційних прав і свобод. Це відповідає функції преси як «сторожового пса демократії», «громадського контролера за діяльністю уряду».
5. ЗМІ мають забезпечувати можливість для висвітлення всіх існуючих у суспільстві точок зору, в тому числі, й на шляхи розвитку держави. Тільки вільна дискусія може гарантувати становлення правового, демократичного суспільства.

Стаття 14.9. Прокурорський контроль.
1. Прокурорський нагляд реалізує себе у сфері державного управління, де приймаються рішення, вирішуються спори, оскаржуються дії посадових осіб, розв'язуються трудові, майнові, соціальні та інші життєво важливі питання.
2. Загальний нагляд прокуратури - це нагляд за виконанням законів виконавчорозпорядчими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами.
3. Предметом загального нагляду прокуратури є:
• відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, вимогам Конституції та чинним законам;
• додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі та гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;
• додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.
4. Прокуратура відіграє важливу роль у процесі здійснення державного управління.
В сфері державного управління спостерігаються прояви корупції, місництва, протидії органам прокуратури під час усунення ними порушень закону, втручання в їхню діяльність.
5. Політичні зловживання окремих посадових осіб і органів влади потребують невідкладного реагування органів прокуратури.
6. Основне завдання прокуратури - не допускати, попереджати порушення закону, ким би воно не було допущене.

Стаття 14.10. Контрольна Рада України (КРУ).
1. Контрольна Рада України призначена для правового захисту свободи народу як головного пріоритету Концепції України.
2. Контрольна Рада України має десять штатних посад депутатів.
3. Депутат на штатну вакантну посаду до Контрольної Ради України обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням.
4. Депутат до Контрольної Ради України обирається терміном на п’ять років і не більше ніж тричі підряд.
5. Концептуальна Влада України, Ідеологічна Влада України, Законодавча Влада України, Виконавча Влада України, Судова Влада України можуть висувати щорічно Кандидатів у депутати до Контрольної Ради України на дві вакантні штатні посади.
6. Програма і План дій депутата Контрольної Ради України повинні бути складені таким чином, щоб вони не могли ніяк впливати на прийняття контрольних рішень.
7. Виконання зобов’язань перед виборцями депутата Контрольної Ради України контролюється Головою Верховної Ради України та Комісією Громадського Контролю Виборців України.
8. Депутат на вакантну штатну посаду до Контрольної Ради України обирається виборцями України разом з Помічником депутата.
9. Депутатом Контрольної Ради України може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і стаж практичної, наукової або педагогічної роботи у галузі права не менш як п'ятнадцять років.
10. Голова Контрольної Ради України обирається депутатами Контрольної Ради України із свого складу терміном на один рік без права бути обраним повторно.

Стаття 14.11.
1. Контрольна Рада України є єдиним органом концептуальної юрисдикції в Україні.
2. Організація і порядок діяльності Контрольної Ради України визначаються Концепцією України, Конституцією України, Законами України.
3. Депутат, обраний на штатну вакантну посаду до Контрольної Ради України складає у Верховній Раді України присягу.
4. Помічник депутата Контрольної Ради України складає у Верховній Раді України присягу.
5.Контроль за роботою депутатів Контрольної Ради України проводять Голова Верховної Ради України разом з Комісією Громадського Контролю Виборців України за основними показниками:
5.1. Задоволеність громадян соціально-економічним положенням, якістю взаємовідносин з органами влади, якістю надання соціально-значимих і державних послуг, місцем існування, довкіллям; наявність громадських заворушень.
5.2. Якість, своєчасність, повноцінність виконання особистих Програми, Плану дій, Угоди з виборцями, Індивідуальної Посадової Інструкції.

Стаття 14.12.
1. Контрольна Рада України здійснює функції та повноваження Контрольної Влади України.
2. Контрольна Рада України ставить за мету спосіб впливу керуючого суб'єкта на поведінку об'єкта управління, яким може бути фізична особа, група осіб або відповідні відносини.
3. Контроль та самоконтроль є обов’язком керівників, юридичних осіб, органів та інших виконавців контрольної функції, згідно діючих Концепцій України, Конституції України, Законів України.
4. Головною метою Контрольної Ради України є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої управлінської програми, а при виявленні аномалій - приведення управлінської системи в стійкий стан за допомогою всіх наявних регуляторів.
5. Контрольна Рада України здійснює контроль та співпрацює з усіма гілками Влади України, спецслужбами, органами Самоврядування та Народовладдя.
6. Контрольна Рада України організує роботу та взаємодію контрольних органів України.

Стаття 14.13. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини – Омбудсмен.
1. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини - Омбудсмен (народний правозахисник) - це спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить вирішення проблем, що виникають у відносинах між приватними особами та органами державної влади, розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
2. Важливим напрямом роботи омбудсмена є захист прав і свобод людини, з одного боку, а з іншого - він покликаний контролювати дії всіх гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними прав людини.
3. Омбудсмен, як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і правильності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб.
4. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини, який обирається Палатою Законодавчою, здійснює Парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини і громадянина.
5. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини може припинити дію або акт будь-якої посадової особи, Прокуратури, Служби безпеки, Міліції (Поліції), Збройних Сил України (в мирний час, окрім Верховного Головнокомандуючого) строком на 3 дні.
6. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини діє згідно Конституції України.
7. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав людини інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України, Верховну Раду України.

Стаття 14.14. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен).
1. Парламентський контроль за додержанням прав бізнесу здійснює Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен), який обирається Палатою Законодавчою.
2. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен) - це спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить вирішення проблем, що виникають у відносинах між приватними особами, представниками бізнесу та органами державної влади, розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
3. Важливим напрямом роботи Уповноваженого Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмена) є захист прав представника бізнесу, з одного боку, а з іншого - він покликаний контролювати дії всіх гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними прав бізнесмена.
4. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен), як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і правильності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб.
5. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу (Бізнес-омбудсмен) може припинити дію або акт будь-якої посадової особи, Прокуратури, Служби безпеки, Міліції (Поліції) строком на 3 дні.
6. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу діє згідно Конституції України.
7. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу в першу чергу захищає права підприємців «малого» і «середнього» бізнесу.
8. Уповноважений Верховної Ради України з питань захисту прав бізнесу інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України, Верховну Раду України.

Стаття 14.15. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля (Омбудсмен довкілля).
1. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля - Омбудсмен довкілля (народний правозахисник) - це спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить вирішення проблем, що виникають у відносинах між людиною та довкіллям, розгляд скарг на діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
2. Важливим напрямом роботи омбудсмена з довкілля є захист природи, тваринного і рослинного світу, довкілля, з одного боку, а з іншого - він покликаний контролювати дії всіх гілок влади та посадових осіб різних рівнів, аби запобігти порушенню ними довкілля, гарних краєвидів, збереження та розвиток місць вільного існування тваринного та рослинного світу, водойм, атмосфери, тощо.
3. Омбудсмен довкілля, як правило, за власною ініціативою здійснює перевірки щодо законності і правильності управлінських актів, процедур їх прийняття, дій відповідних посадових осіб.
4. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля, який обирається Законодавчою Палатою, здійснює Парламентський контроль за додержанням прав і свобод тваринного і рослинного світу, водойм, атмосфери в Україні.
5. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля може припинити дію або акт будь-якої посадової особи, Прокуратури, Служби безпеки, Міліції (Поліції) строком на тиждень.
6. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля діє згідно Конституції України.
7. Уповноважений Верховної Ради України з питань довкілля інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України, Верховну Раду України.

Стаття 14.16. Комісія Громадського Контролю Виборців (КГКВ).
1. Комісія Громадського Контролю Виборців (КГКВ) обирається виборцями кожної територіальної громади.
2. Комісія Громадського Контролю Виборців, разом з Головою Ради територіальної громади, постійно контролює (проводить моніторинг) роботу депутатів і інших обраних виборцями осіб.
3. Комісія Громадського Контролю Виборців, разом з Головою Ради територіальної громади щоквартально (на зустрічах депутатів з виборцями, на конференціях чи зборах громадян, через засоби масової інформації та інакше) оповіщає громадськість (виборців) про результати контролю.
4. Комісія Громадського Контролю Виборців контролює підготовку і проведення виборів, референдуму.
5. Комісія Громадського Контролю Виборців, разом з Виконавчими органами територіальної влади, не рідше ніж двічі на рік допомагає виборцям і депутатам організувати і провести громадські слухання депутатів.
6. Комісія Громадського Контролю Виборців, разом з керівниками гілок влади, перевіряє роботу Комітету Боротьби з Корупцією при Президентові України та Бюро Боротьби з Корупцією при Керівниках гілок влади України.
7. Комісія Громадського Контролю Виборців контролює роботу керівних осіб, громадських діячів, чиновників, посадовців, депутатів, суддів, та інших.
Результати постійно оприлюднює.
8. Кількість осіб і питання можливості оплати роботи Комісії Громадського Контролю Виборців вирішується виборцями по кожній особі у кожній територіальній громаді особисто.
9. Якість роботи кожного члена Комісії Громадського Контролю Виборців контролюють виборці.
10. Виборці вирішують питання складу, обов’язків, терміну роботи осіб у Комісії Громадського Контролю Виборців, наявність пільг, тощо.
11. Комісія Громадського Контролю Виборців перш за все перевіряє виконання депутатом, посадовцем основних показників та Договору з виборцями, Програми і Плану дій, Індивідуальної Посадової Інструкції.
12. Комісія Громадського Контролю Виборців оцінює кількість, якість та своєчасність роботи депутата за трьома показниками: «Заслуговує заохочення», «Без наслідків» і «Заслуговує покарання».
Результати перевірок відображаються в протоколах з переліком претензій до кожного депутата.
Копія протоколу лишається Голові Верховної Ради України (на місцях - Голові Ради територіальної громади).
Комісія Громадського Контролю Виборців заводить на кожного підконтрольного депутата, посадовця Лист особистого контролю, в якому відображає оцінки (результати) контролю. Депутат, звільняючись з роботи, може отримати в Комісії Громадського Контролю Виборців копію Листа особистого контролю, якого повинен надати до ЦВК у разі реєстрації Кандидатом у депутати, або Кандидатом у Помічники депутата, Тимчасовим депутатом.
13. Комісія Громадського Контролю Виборців результати перевірок доводить до відома Керівника органу влади, де працює депутат, посадовець, зборів (конференцій) Виборців і Громадських слухань депутатів, Голові постійно діючої виборчої дільниці територіальної громади Повіту, опубліковує.
14. Якщо виборці прийняли рішення про винагороду депутата, то Комісія Громадського Контролю Виборців готує і направляє клопотання, інший необхідний матеріал до Виконавчої влади та контролює його просування, виконання.
15. Якщо виборці прийняли рішення про відзив чи покарання депутата, Комісія Громадського Контролю Виборців готує і направляє необхідний матеріал до відповідної Ради територіальної громади, або прокурора, або безпосередньо до суду.
16. Самостійне рішення відносно депутата («Заслуговує покарання») Виборці можуть прийняти на референдумі. Рішення референдуму підлягає виконанню.
17. Комісія Громадського Контролю Виборців взаємодіє з усіма гілками влади на всіх територіальних рівнях.
18. Комісія Громадського Контролю Виборців організує та проводить роботу згідно Конституції України.
19. Комісія Громадського Контролю Виборців інформує про результати своєї роботи Контрольну Раду України.
20. Аналогічно цієї статті Комісія Громадського Контролю Виборців діє відносно не тільки депутатів, а і інших осіб, обраних виборцями.

Стаття 14.17. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України (ГоловКРУ).
1. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України (ГоловКРУ) – складова частина Міністерства фінансів України.
2. Головне Контрольно-Ревізійне Управління України очолює Голова (начальник) управління - заступник Міністра фінансів України, якого призначає на посаду і звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.
3. Голова Головного Контрольно-Ревізійного Управління України:
- здійснює керівництво, несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Головне Контрольно-Ревізійне Управління України завдань і здійснення ним своїх повноважень;
- розподіляє обов'язки між заступниками, визначає ступінь їх відповідальності та керівників структурних підрозділів Головного управління;
- призначає на посади та звільняє з посад керівників контрольно-ревізійних управлінь в територіальних громадах, у разі надання таким підрозділам статусу юридичної особи;
- інформує про результати своєї діяльності Міністра фінансів України та Контрольну Раду України.
4. Для погодженого вирішення питань, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Головному Контрольно-Ревізійному Управлінні України утворюється колегія.
Члени колегії затверджуються та звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Головного Контрольно-Ревізійного Управління України.
5. Структура Головного Контрольно-Ревізійного Управління України затверджується Головою управління.

Стаття 14.18. Комітет боротьби з корупцією в Україні.
1. Для успішної боротьби з корупцією в Україні Президент України створює Комітет боротьби з корупцією в Україні.
2. Бюро боротьби з корупцією організують гілки влади: Законодавча, Виконавча та Судова.
3. Кандидатів в депутати на вакантні штатні посади на вибори до Комітету боротьби з корупцією в Україні щорічно направляють всі гілки влади України, виборці, самовисуванці.
4. Депутат на вакантну штатну посаду до Комітету боротьби з корупцією в Україні обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням строком на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль.
5. Комітет боротьби з корупцією в Україні має двадцять штатних посад депутатів.
6. На щорічних виборах виборці обирають чотирьох депутатів та необхідну кількість Тимчасових депутатів до Комітету боротьби з корупцією в Україні, які приступають до роботи після складання присяги у Верховній Раді України.
7. Штатні вакантні місця (посади) виставляє на вибори Центральна Виборча Комісія.
8. Взаємодію Комітету боротьби з корупцією в Україні з органами влади, прокурором, судом гарантує Президент України.
9. Необхідне матеріальне та організаційне забезпечення роботи Комітету боротьби з корупцією в Україні покладається на Кабінет Міністрів України.
10. Контроль за роботою депутатів у складі Комітету боротьби з корупцією в Україні покладається на Голову Верховної Ради України та Комісію Громадського Контролю Виборців.
11. Комітет боротьби з корупцією в Україні взаємодіє з аналогічними органами (Бюро боротьби з корупцією) гілок влади, громадськими організаціями.
12. Комітет боротьби з корупцією в Україні працює згідно Конституції України.
13. Президент України, керівники гілок влади не можуть давати вказівки Комітету боротьби з корупцією в Україні.
14. Громадяни України цілодобово можуть направляти свої заяви (особисто, поштою, телефоном, факсом, електронною поштою, на сайті, тощо) щодо корупції до Комітету боротьби з корупцією України (безпосередньо, або через його представників).
Анонімні заяви не приймаються.
15. Отримавши заяву, Комітет боротьби з корупцією в Україні, на протязі 30 діб перевіряє її відповідність дійсності.
16. Якщо факти дійсно мають місце, то матеріали передають в ті органи, які контролюють дану сферу діяльності.
Отримавши матеріали, ці органи ведуть розслідування і приймають відповідні заходи, про що повідомляють Комітет боротьби з корупцією в Україні. На це їм відводиться до 60 діб.
Після цього Комітет боротьби з корупцією в Україні повідомляє заявника про результат або робить повторний запит.
17. Комітет боротьби з корупцією в Україні може перевірену інформацію направити прокурору, а при потребі – безпосередньо до суду, Верховного Суду України.
18. Розмір винагороди заявникові в розмірі від 2 до 20% тієї суми, яка визначає розмір даного корупційного інциденту, але не більше суми, яка відповідає тисячі місячних прожиткових мінімумів на момент виплати.
Таку саме суму грошей отримує і Комітет боротьби з корупцією в Україні для використання їх на утримання приміщень, устаткування, транспорту і винагороди штатних і позаштатних працівників, тощо.
19. У випадку, якщо заявник навмисно подав заяву яка не відповідає дійсності (недостовірна інформація), то йому може загрожувати юридична відповідальність, згідно Конституції України та Законів України.

Стаття 14.19. Демонополізація в Україні.
1. Принцип демонополізації в Україні потребує заборони монополій, у тому числі в органах влади.
2. Демонополізація вирішується шляхом утворення конкуруючих юридичних осіб, наявність опозиції, тіньових органів влади, та інше.
3. Демонополізація – це не конфронтація, а здорова конкуренція, інша думка, інше рішення, порада, перспектива, навчання, досвід.
4. Демонополізація - політика держави, направлена на заборону монополізму і розвиток конкуренції.
4.1. Демонополізація здійснюється за допомогою законодавчих заходів, що забезпечують:
- рівні умови для різних форм власності,
- збільшення кількості виробників,
- усунення привілеїв і перешкод для конкуренції.
4.2. Демонополізація передбачає:
- запобігання злиттю і поглинанням, що мають на меті придбання пануючого положення на ринку;
- заборона угод про розділ ринків;
- заборона директорату, що переплітається;
- придбання акцій конкуруючою фірмою.

Стаття 14.20. Антимонопольний комітет України.
1. Для боротьби з монополіями Президент України створює Антимонопольний комітет України.
2. Антимонопольний комітет України є державним колегіальним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в усіх видах діяльності (включаючи гілки влади).
3. Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, він може утворювати постійні або тимчасові територіальні відділення.
4. Кандидатів в депутати на вакантні штатні посади на вибори до Антимонопольного комітету України щорічно направляють всі гілки влади України.
5. Депутат на вакантну штатну посаду державного уповноваженого Антимонопольного комітету України обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням строком на п’ять років і не більше ніж тричі поспіль.
6. Антимонопольний комітет України має двадцять штатних посад депутатів.
7. На щорічних виборах виборці обирають чотирьох депутатів та необхідну кількість Тимчасових депутатів Антимонопольного комітету України, які приступають до роботи після складання присяги у Верховній Раді України.
8. Штатні вакантні місця (посади) виставляє на вибори Центральна Виборча Комісія.
9. Взаємодію Антимонопольного комітету України з органами влади гарантує Президент України.
10. Необхідне матеріальне та організаційне забезпечення роботи Антимонопольного комітету України покладається на Кабінет Міністрів України.
11. Контроль за роботою депутатів у складі Антимонопольного комітету України покладається на Голову Верховної Ради України та Комісію Громадського Контролю Виборців України.
12. Антимонопольний комітет України працює згідно Конституції України.

Стаття 14.21. Верховна Суспільна Палата України (ВСПУ).
1. Суспільство України доручає Президенту України створити Верховну Суспільну Палату України в кількості п’ятдесяти штатних посад.
2. Верховна Суспільна Палата України здійснює взаємодію громадян з органами державної влади і місцевим самоврядуванням в цілях обліку потреб і інтересів громадян, захисту їх прав і свобод при формуванні і реалізації державної політики, а також в цілях здійснення суспільного контролю за діяльністю органів влади.
3. Верховна Суспільна Палата України формується на протязі п’яти років.
4. Перший раз десять осіб до Верховної Суспільної Палати України сьомого територіального рівня, після консультацій з громадськістю, призначає Президент України.
5. Суспільні організації державного територіального рівня щорічно реєструють у Центральній Виборчій Комісії кандидатів на десять штатних вакантних місць у Верховній Суспільній Палаті України.
Не допускається висування кандидатів, реєстрація у ЦВК, обрання в члени Верховної Суспільної Палати України від екстремістських організацій, а також від організацій, діяльність яких була припинена судом.
6. Центральна Виборча Комісія реєструє кандидатів до Верховної Суспільної Палати України подібно реєстрації Кандидатів у депутати, але на чергові вибори їх не направляє, а повідомляє про них Верховну Суспільну Палату України.
7. Верховна Суспільна Палата України кожного чергового календарного року звільняє десять штатних працівників, які відробили у палаті п’ять років.
Звільнений з Верховної Суспільної Палати України не має права займати штатну вакантну посаду суспільної палати на протязі чергового календарного року.
8. Верховна Суспільна Палата України, на конкурсній основі, відбирає серед зареєстрованих у ЦВК кандидатів на вакантні штатні місця необхідну кількість працівників (10 осіб) та укладає з ними письмові законні строкові трудові договори (угоди, контракти) на п’ять років.
9. Верховна Суспільна Палата України здійснює:
• узгодження інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади і місцевої самоврядності для вирішення найбільш важливих питань економічного і соціального розвитку, забезпечення національної безпеки, захисту прав і свобод громадян, конституційних буд і демократичних принципів розвитку цивільного суспільства в країні;
• проведення суспільної експертизи соціально значимих проектів законів, проектів рішень гілок влади, проектів нормативних правових актів органів виконавчої влади і проектів правових актів органів місцевої самоврядності;
• облік потреб і інтересів громадян;
• захист прав і свобод громадян при формуванні і реалізації державної політики, а також в цілях здійснення суспільного контролю за діяльністю органів влади;
• надає підтримку некомерційним організаціям;
• взаємодію, координацію роботи з формування суспільних наглядових комісій;
• проведення регулярних зустрічей з Президентом України;
• інформування Контрольної Ради України про результати своєї діяльності;
• підготовку проектів суспільно значимих законів та направлення їх до Верховної Ради України.
10. Органи влади можуть направляти до Верховної Суспільної Палати України проекти документів (Закон, Указ, Рішення, тощо) для попереднього рішення їх потрібності (необхідності), або суспільного обговорення, узгодження.
11. Верховна Суспільна Палата України може прийняти самостійне рішення, а може попередньо порадитись з громадянами України, громадами, громадськими організаціями, тощо.
12. Верховна Суспільна Палата України використовує всілякі форми своєї роботи: суспільні слухання, круглі столи, виїзні засідання, утворює постійно діючі та тимчасові комісії, тощо.
13. Кожен член Верховної Суспільної Палати України входить до однієї комісії з правом вирішального голосу, а також, по своєму бажанню, може входити в інші комісії з правом дорадчого голосу.
14. Щорік Верховна Суспільна Палата України проводить публічні заходи.
Верховна Суспільна Палата України на пленарних засіданнях розглядає найбільш значимі питання.
15. До складу ради Верховної Суспільної Палати України входять голови комісій палати, а також Секретар палати та його заступник.

Розділ 15. Додатковий.

Стаття 15.1.
1. Безпосереднє контактування між Посадовцем та Відвідувачем без технічних засобів заборонено (можливі відеонагляд, відеозапис, реєстратор, диктофон, автоматичні пристрої, термінал, комп’ютер, тощо – запис зберігається до 3-х років).
2. Посадовець, який безпосередньо контактує з Відвідувачем без технічних засобів, підлягає додатковому контролю з боку органів боротьби з корупцією, або звільненню з посади.

Стаття 15.2. Національна Рада України з питань інформації.
1. Національна Рада України з питань інформації утворюється Виконавчою владою і має у своєму складі 21 виборну посаду (7 – від гілок влади, 7 – від засобів інформації та 7 – від виборців).
2. Посадовець до Національної Ради України з питань інформації обирається виборцями України, на основі рівного, прямого, загального виборчого права таємним голосуванням.
3. Посадовець до Національної Ради України з питань інформації обирається терміном на п’ять років і не більше ніж тричі підряд.
4. Щорічно вакантними стають 4-5 штатних посад Національної Ради України з питань інформації (по 1-2 посади від гілок влади, по 1-2 посади від ЗМІ та 1-2 посади від виборців).
4.1. Претенденти на вакантні штатні посади до Національної Ради України з питань інформації заздалегідь реєструються у Центральній Виборчій Комісії України та (за допомогою Комісії Громадського Контролю Виборців України) обирають серед себе не більше трьох осіб на кожне штатне вакантне місце (за 100 діб до дати проведення виборів).
Ці три особи серед себе обирають дві особи, які реєструються у Центральній Виборчій Комісії України як Кандидати в посадовці на штатні вакантні місця до Національної Ради України з питань інформації (за 90 діб до дати проведення виборів).
Умови реєстрації та вибори Кандидатів у посадовці аналогічні з Кандидатами у депутати і вибори депутатів.
4.2. Кандидати у посадовці до Національної Ради України з питань інформації укладають угоду на п’ять років з тими, кого вони будуть представляти (владу, ЗМІ чи виборців), та з головою Національної Ради України з питань інформації.
Угода вступає в дію з моменту вступу посадовця на посаду.
Виконання угоди контролюють ті, хто її підписав та Комісія Громадського Контролю Виборців України.
5. Посадовець Національної Ради України з питань інформації діє згідно Конституції України, Законів України, угоди та індивідуальної посадової інструкції.
6. Національна Рада України з питань інформації рішення приймає колегіально.
7. Голова Національної Ради України з питань інформації обирається (переобирається) серед посадовців терміном на один рік.
8. Основними завданнями Національної Ради України з питань інформації є:
- підготовка та подання до Верховної Ради України законопроектів з питань теле- і радіомовлення, у інформаційній та видавничій сфері;
- забезпечення формування та реалізація ідеологічної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сфері;
- розробка заходів запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує інформаційній безпеці держави, суспільству, особі;
- формування єдиного інформаційного простору, сприяння розвитку інформаційного суспільства;
- сприяння забезпеченню інформаційної безпеки;
- вдосконалення системи управління у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сфері, поліграфії;
- визначення порядку функціонування веб-сайтів та подає пропозиції щодо інформаційного наповнення веб-порталів органів влади;
- проведення моніторингу інформаційного наповнення веб-сайтів органів влади та надання пропозицій;
- узагальнення і подача інформації про проведення органами влади системної роз’яснювальної роботи з пріоритетних питань державної політики та надання пропозицій щодо вдосконалення такої роботи;
- аналіз та прогноз розвитку ринку у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сфері, поліграфії;
- сприяння розвитку вітчизняних засобів масової інформації;
- вживання разом з іншими органами державної влади заходів з розвитку книговидавничої справи та книгорозповсюдження;
- розробка заходів з популяризації вітчизняної книговидавничої продукції;
- забезпечення дотримання державної мовної політики у сфері телебачення і радіомовлення, інформаційній та видавничій сфері;
- вживання разом з іншими органами державної влади заходів з підвищення художньої якості вітчизняних телерадіопрограм, захисту суспільства від негативного впливу аудіо- і відеопродукції, яка становить загрозу суспільній моралі;
- забезпечення підвищення кваліфікації працівників засобів масової інформації, видавничої сфери, поліграфії;
- сприяння створенню та діяльності Суспільного телебачення і радіомовлення, впровадженню ефірного наземного цифрового телерадіомовлення;
- забезпечення єдності вимірювань, здійснення метрологічного контролю та нагляду у сфері державного телебачення і радіомовлення;
- підготовка пропозицій та рекомендацій щодо захисту, ефективного використання і розподілу національного радіочастотного ресурсу, призначеного для потреб телерадіомовлення, та подача їх в установленому законодавством порядку;
- розроблення державних стандартів для потреб цифрового телерадіомовлення;
- замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм, випуск видавничої продукції, проведення наукових досліджень у сфері засобів масової інформації, книговидавничої справи та інформаційно-бібліографічної діяльності;
- ведення Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції;
- видача видавництвам і підприємствам книгорозповсюдження довідок про випуск та/або розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою;
- здійснення методологічного забезпечення та координація діяльності державних телерадіоорганізацій, інформаційних агентств, видавництв, поліграфічних підприємств і підприємств книгорозповсюдження, установ та організацій;
- забезпечення впровадження сучасних цифрових технологій;
- проведення моніторингу змістовного наповнення теле- та радіопрограм;
- внесення в установленому порядку пропозицій щодо створення за кордоном мереж кореспондентських пунктів державних телерадіоорганізацій та інформаційних агентств;
- ведення реєстрації (обліку), наукової систематизації, отримання обов’язкових примірників книжкових та періодичних друкованих видань, здійснення контролю за своєчасним доставлянням обов’язкових примірників;
- забезпечення стандартизації у видавничій сфері, організація та здійснення контролю за присвоєнням міжнародних стандартних номерів виданням, за їх реєстрацією в національних і міжнародних бібліографічних базах даних;
- здійснення інформаційного та організаційного забезпечення участі України у міжнародних телекомунікаційних і книжкових виставках, ярмарках, форумах;
- забезпечення в установленому порядку підготовки та подання пропозицій щодо призначення премій і стипендій в інформаційній та видавничій сфері;
- вживання заходів до надання державної фінансової підтримки засобам масової інформації, творчим спілкам у сфері засобів масової інформації;
- забезпечення в межах повноважень, передбачених законом, міжнародного співробітництва, участь у розробленні проектів та укладенні міжнародних договорів України, забезпечення їх виконання;
- узагальнення інформації, інформування громадськості з питань європейської інтеграції України;
- здійснення розгляду звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю Національної Ради України з питань інформації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління;
- утворення, ліквідація, реорганізація підприємств, установ та організацій, затвердження їх положень (статутів), в установленому порядку призначення на посади та звільнення з посад їх керівників, формування кадрового резерву на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної Ради України з питань інформації;
- виконання в межах повноважень, передбачених законом, інших функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери її управління;
- спрямовання та надання методичної допомоги структурним підрозділам виконавчої влади, на які покладається взаємодія із засобами масової інформації;
- здійснення інших повноважень, визначених законом.
9. Національна Рада України є юридичною особою.
10. Національна Рада України з питань інформації для виконання покладених на неї завдань має право:
1) залучати в установленому порядку спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), вчених, представників інститутів громадянського суспільства (за згодою) до розгляду питань, що належать до його компетенції;
2) отримувати безоплатно від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідні для виконання покладених на нього завдань інформацію, документи і матеріали, зокрема від органів статистики — статистичні дані;
3) скликати наради, утворювати комісії та робочі групи, проводити наукові конференції, семінари з питань, що належать до його компетенції;
4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державною системою урядового зв’язку та іншими технічними засобами;
5) засновувати в установленому порядку офіційні засоби масової інформації.
11. Національна Рада України з питань інформації у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також з підприємствами, установами та організаціями.
12. Національна Рада України з питань інформації в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Нормативно-правові акти Національної Ради України з питань інформації підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази Національної Ради України з питань інформації, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов’язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Стаття 15.3. Тіньова Влада.
1. В гілках влади на всіх рівнях, територіальних громадах, органах влади виділяти штатні посади (чи додаткові посадові обов’язки), відповідальні за зв'язок з громадськістю.
2. Відповідальний за зв'язок з громадськістю піклується за формуванням і якісною роботою громадського активу, позаштатних громадських спеціалістів, позаштатних громадських органів Тіньової Влади з дорадчими функціями.
3. Одним з критеріїв якості роботи депутата, посадовця є наявність у нього дійового підготовленого позаштатного громадського активу осіб, здатних практично замінити штатного працівника і успішно робити на цій посаді.
4. В органах Тіньової Влади на громадських посадах (безоплатно) у вільний час можуть приймати активну участь опозиційні депутати.
5. Одними з головних обов’язків громадських органів Тіньової Влади з дорадчими функціями є:
• практична підготовка в своїх рядах майбутніх кандидатів у депутати на посади в територіальних органах влади;
• підготовка проектів законів, документів, проектів рішень для органів влади;
• слушні поради депутатам органів влади;
• інформування громадськості про свою діяльність;
• інформування Контрольної Ради України про результати своєї діяльності.
6. Органам діючої влади щоквартально обов’язково розглядати проекти документів, підготовлені громадськими органами Тіньової Влади.

Стаття 15.4. Принцип «ЄДИНОГО ВІКНА».
1. Якщо особа (фізична, юридична) звернулась до посадовця по профілю його діяльності, то посадовець, діючи за принципом «Єдиного вікна», повинен допомогти, зробити все від нього залежне, щоб ця особа немала потреби звертатись до інших посадових осіб.
Посадовець повинен безоплатно запропонувати цій особі свою подальшу допомогу в її справах.
2. Сім рангів додаткової щомісячної оплати посадовцям, які якісно виконують свою роботу за принципом «Єдиного вікна», дозволяють робити якісний відбір та навчання посадовців.
Виконавча влада ранжирування посадовців проводить щорічно, виходячи з кошторису, закладеного в бюджеті на черговий рік, професіоналізму, наявності обґрунтованих скарг, та інше.
3. Принцип «Єдиного вікна» призводить до часткової відкритості документації одного відомства іншим, а це не тільки допомога людям, але й можливість контролю, взаємодії між відомствами.
4. Принцип «Єдиного вікна» дозволяє поліпшити доступність і обробку інформації, прискорити і спростити інформаційні потоки, позитивно впливає на зменшення корумпованості.
5. Принцип «Єдиного вікна» підвищує результативність та ефективність офіційних заходів контролю і скорочення витрат як для державних органів, так і для торгових підприємств внаслідок більш досконалого використання ресурсів.
6. Переваги «Єдиного вікна»:
• мінімізація кількості документів, що надаються заявником до органу влади;
• зниження витрат завдяки скороченню часу підготовки документів;
• скорочення часу оформлення товарів;
• передбачуване застосування правил оформлення;
• прозорість механізму оформлення товарів.
7. Завдання «Єдиного вікна»:
• поліпшення обслуговування фізичних та юридичних осіб в органах виконавчої влади;
• скорочення часових і матеріальних витрат заявників на збір інформації, узгодження, оформлення та отримання необхідного документа;
• створення умов, що перешкоджають виникненню протизаконних відносин між громадянами і представниками влади;
• автоматизація та уніфікація процесів збору документів;
• підвищення задоволеності громадян якістю наданих послуг.
8. Інвестор має справу з посадовцем, який працює за принципом «Єдиного вікна», з одним чиновником - куратором інвестора. Діяльність чиновника оцінюється залежно від успіхів інвестора в бізнесі.
Посадовець «Єдиного вікна» вирішує всі проблеми , що виникають у інвестора, - від земельних питань до постачання електроенергії та води, від охорони навколишнього середовища до забезпечення безпеки праці, тощо.

Стаття 15.5. Добровільні народні дружини (ДНД).
1. Добровільні Народні Дружини (ДНД) - громадське формування, створене з метою сприяння правоохоронним органам і іншим державним органам, органам місцевого самоврядування в охороні громадського порядку, участі в попередженні і припиненні правопорушень, у забезпеченні правопорядку.
2. Діяльність ДНД здійснюється на основі принципів добровільності, законності, гуманності, дотримання і захисту прав і свобод людини і громадянина.
3. Штаб ДНД може бути утворений територіальною Виконавчою владою, у Верховній Раді України (закритий варіант), а також при підприємствах, учбових закладах, тощо.
4. Основні цілі роботи ДНД:
• профілактика, запобігання та протидія злочинності;
• інформацію правоохоронних органів влади про підготовку чи скоєння правопорушень, злочинів та узгодження подальшої взаємодопомоги з попередження правопорушення, профілактичних дій, або затримання правопорушника, злочинця;
• виховання законослухняних громадян;
• навчання засобам самооборони та затримання;
• навчання засобам першої домедичної допомоги хворим та постраждалим;
• затримання осіб за скоєння ними правопорушення чи злочину.
5. Дружинник – це дієздатний громадянин України, не молодше вісімнадцяти років, з достатньою освітою, врівноважений, який пройшов первинне навчання дружинників та випробувальний термін (не коротший ніж три місяці), не має пагубних звичок, є взірцем культурної поведінки, прийнятий на зборах дружинників штабу ДНД.
6. Дружинник має виконувати Конституцію України та Закони України, Статут Штабу ДНД.
7. Дружинник повинен мати при собі і пред’являти при потребі у розгорнутому вигляді діюче посвідчення Штабу ДНД з фотографією дружинника (можливі додаткові атрибути: червона пов’язка з написом «ДРУЖИННИК», нагрудний знак дружинника, бейдж, форма одежі, маршрутний лист, тощо).
8. Штаб ДНД складається з адміністрації, загонів дружинників, груп дружинників та ланок дружинників.
Загін дружинників не може перевищувати 105 членів, група дружинників не може перевищувати 35 членів, ланка дружинників складається з п’яти дружинників.
9. У складі штабу ДНД (на всіх рівнях) необхідно доручати дружинникам виконання обов’язків керівника (командир), вихователя (комісар, психолог), начальника штабу (планування та підготовка, навчання дружинників, облік, аналіз та архівація документів), спеціалістів (фотограф, криміналіст, розвідник, пошукач, господарський працівник, водій, художник, користувач комп'ютера, тощо).
10. Особливе значення мають постійно діюча при Штабі ДНД «Школа дружинника», інструктажі дружинників та збори дружинників (обговорення порядку дій дружинників, розбір дій дружинника, культури поведінки, порядку затримання і супроводу, оформлення документів, тощо).
11. Оперативні молодіжні загони (групи) дружинників (ОМЗД, ОМГД), створюються при районному (міському) штабі ДНД, а також, за погодженням з штабом ДНД, на підприємствах, в учбових закладах, організаціях, гуртожитках для профілактики правопорушень серед молоді, посилення охорони громадського порядку і боротьби з правопорушеннями в районі (місті).
До ОМЗД (ОМГД) може бути прийнятий активний дружинник за його письмовою заявою, який успішно пройшов навчання стажистом не менше ніж три місяці. Кандидатура обговорюється на зборах ОМЗД (ОМГД).
12. Громадяни, що досягли 16 - річного віку, але ще не досягли віку 18 років, можуть бути за їх заявою прийняті стажистами ДНД і вивчати роботу дружини, проходити правове навчання, а також фізпідготовку і навчання прийомам самооборони і спецзасобів спільно з членами ДНД, приймати участь у виховній роботі з неповнолітніми.
Вони не мають права приймати участь у затриманні та знаходитись у Штабі ДНД після
21.00 години.
13. Адміністрація Штабу ДНД може бути зарахована на штатні чи позаштатні посади органів Виконавчої влади, активісти ДНД можуть заохочуватись винагородами (у тому числі – рекомендацією до роботи в органах міліції, СБУ, тощо).
14. Керівник Штабу ДНД має виняткове право - виключити стажиста, дружинника зі складу ДНД без пояснення причин.
15. Контроль за роботою Штабу ДНД покладається на відповідальний орган виконавчої влади.
16. Утримання Штабу ДНД покладається на відповідальний орган виконавчої влади, адміністрацію підприємства, закладу.
17. Утримання Оперативного Загону (Групи) Дружинників та відповідальність за його роботу покладається на районний (міський) штаб ДНД, підприємство, учбовий заклад, організацію, гуртожиток, де його утворено.
18. Якщо судом на особу, яка скоїла правопорушення чи злочин та була затримана дружинниками чи за інформацією від дружинника (офіційно зареєстровано), накладається штраф, то його частина (від 5 до 20%) за рішенням суду направляється на утримання Штабу ДНД, ОМЗД, ОМГД та особисту винагороду дружинників.
19. Посвідчення дружинника діє не довше 365 діб.
19.1. Продовження дії посвідчення дружинника на 365 діб можливе після позитивної оцінки поведінки дружинника на загальних зборах дружинників.
20. Відповідальність за дії дружинника несе дружинник та його керівники.
21. Члени ОМЗД, ОМГД можуть носити під час чергувань, рейдів спеціальну форму одежі - подібну до військової, крім погонів:
21.1. Знаки відмінності, звання – на лівому плечі, подібні військовим, бейдж (Ім’я, Прізвище, посада).
21.2. Максимально можливе громадське «звання»: керівник ланки – від молодшого сержанта до лейтенанта, керівник групи – від старшого лейтенанта до капітана, керівник загону – від майора до полковника.
21.3. Форма одежі потребує особливої поваги та віддання честі один одному. Форма одежі не обов’язкова для носіння.
22. Оцінка дій ДНД проводиться тільки за якісними показниками. Кількісні показники не діють.
23. За якісну громадську роботу, високу активність, проявлену сміливість, за заслуги в охороні правопорядку та боротьбі із злочинністю дружинник, стажист може отримати подяку, бути нагороджений грамотою, подарунком, грошовою винагородою, підвищення у посаді чи в званні, винагороду територіальної громади, МВС, України, тощо.
24. Створення великого штабу ДНД (за кількістю дружинників) знижує оцінку якості роботи штабу.

Стаття 15.6. ІСТОРИЧНА БАТЬКІВЩИНА.
1. ІСТОРИЧНА БАТЬКІВЩИНА - поняття, використовуване в політології, а також в науці конституційного права.
Поняття "Історична батьківщина" відносно України означає:
1) місце народження конкретної людини - Україна;
2) держава, до титульної нації якої ця людина відноситься по народженню, незалежно від місця народження (наприклад, зв'язок українця - з Україною);
3) зв'язок людини з державою, де жили її предки (з Україною);
4) рідна мова - українська, тощо.
2. Україна сприяє поверненню людей до своєї ІСТОРИЧНОЇ БАТЬКІВЩИНИ, згідно Конституції України та Законів України.

Розділ 16. Внесення змін до Конституції України.
Стаття 16.1.
1. Проект рішення про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як ста депутатами Верховної Ради України, або керуючим органом гілки влади, або Суспільною Палатою України.
2. Законопроект про внесення змін до Конституції України (текст) може бути внесений Громадянином України до тимчасово діючої Комісії по підготовці змін діючої Конституції України у Верховній Раді України.

Стаття 16.2.
1. Всі зміни Конституції України розглядаються Верховною Радою України, затверджуються рішенням Всеукраїнського референдуму.
2. Всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України призначає Президент України за рішенням Конституційної Асамблеї України.
3. Рішення Всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України проходить законодавчу процедуру без внесення змін.
4. Закон України «Конституція України» підписують: Президент України, Голови гілок влади України, автор (автори), відповідальні виконавці.
Відмова підписати текст Конституції України не дає можливості публікації та внесення змін до діючої Конституції України.
5. Подальші зміни Конституції України можливі не раніше ніж через п’ять років.

Стаття 16.3.
1. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
2. Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через п’ять років з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Стаття 16.4.
1. Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України.

Розділ 17. Прикінцеві положення

Стаття 17.1.
1. Конституція України набуває чинності з дня її публікації.

Стаття 17.2.
1. День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

Розділ 18. Перехідні положення

Стаття 18.1.
1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить цій Конституції України.
2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією.
3. Чергові вибори депутатів, посадовців, референдум проводяться у другу неділю квітня щороку.
4. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України Укази з питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України.
4.1. Указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.
5. Всі гілки влад формуються відповідно до цієї Конституції протягом п’яти років після набуття нею чинності. На чергових виборах обирається п’ята частина депутатів (на вакантні штатні посади), на інші посади депутатів обирається необхідна кількість Тимчасових депутатів. Помічники депутатів обираються у повному складі.
6. Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України.
7. Територіальні громади формуються на протязі п’яти років.
8. До прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації.
9. Судді всіх судів в Україні, продовжують працювати як обрані тимчасово і кожен рік п’ята частина їх підлягає переобранню.
10. Протягом п'яти років після набуття чинності цією Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.
11. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Затверджено рішенням Всеукраїнського Референдуму

Президент України

Голова Верховної Ради України

Прем’єр-міністр України

Автор Ю.М. Івасик

«____»____________________2015 р.